Особливо критична ситуація у невеликих містах, де собівартість води вища через меншу кількість споживачів. У таких населених пунктах тарифи затверджує місцева влада, яка часто піднімає їх, щоб уникнути банкрутства водоканалів.
У великих містах, таких як Київ, тарифи узгоджуються з НКРЕКП, яка повинна забезпечувати економічно обґрунтовані тарифи, але через політичний тиск тарифи часто залишаються незмінними. Наприклад, у Києві тариф на воду розраховувався за показниками 2020 року, хоча витрати значно зросли.
2020 року кумулятивний рівень інфляції сягнув 46,7%. Ціни зросли майже на 50%, зокрема на всі продукти й товари. Наприклад, середня вартість пшеничного хліба за цей період зросла із 24,14 до 45,76 грн, що складає 89,5%.
Українці добре розуміють, що якщо штучно обмежити вартість хліба, його просто перестануть продавати, адже пекарі не працюватимуть зі збитками. Водночас, вартість води у Києві за цей же період не переглядалася жодного разу, що ставить водоканали у складні умови.
Чим менше місто, тим дорожча вода, оскільки сталі витрати водоканалів (на заробітні плати, утримання мереж, ремонтні роботи тощо) залишаються постійними, а кількість споживачів – менша. У великих містах ці витрати розподіляються на більшу кількість споживачів, тому тариф на воду нижчий.