Відомий астрофотограф Ендрю МакКарті разом зі своїм другом, скайдайвером Гейбом Брауном, реалізували надскладний творчий проєкт під назвою “Падіння Ікара”. На отриманому зображенні чітко видно силует людини у вільному падінні на тлі розпеченої плазми нашої зірки.
Цей кадр здавався неможливим і вимагав бездоганного поєднання аеродинаміки, пілотування та фізики оптичних приладів, пояснює Space.com.
З чого все почалося?
Ідея цього неймовірного кадру виникла після того, як МакКарті (Andrew McCarthy) сфотографував ракету SpaceX Falcon 9 на тлі Сонця, використовуючи водневий альфа-фільтр.
Цей спектр дозволяє бачити хромосферу зірки та деталі її магнітних структур. Під час спільної поїздки на стрибки з парашутом Ендрю та Гейб замислилися: чи може об’єктом транзиту замість ракети стати людина? Проте механіка такого знімка виявилася значно складнішою за звичайну фотографію.
Як вдалося сфокусувати телескоп на людині та Сонці одночасно?
Головною проблемою стала висота Сонця. За словами МакКарті, якби зірка була занадто високо, літак перетнув би її диск миттєво, що унеможливлює зйомку, пояснив фотограф у відео на каналі Cosmic Background Studios. Якщо ж Сонце занадто низько, у скайдайвера не залишається запасу висоти для безпечного розкриття парашута.
Провівши розрахунки, команда знайшла ідеальний проміжок часу вранці, коли світило перебуває достатньо низько для координації польоту, але досить високо для безпечного приземлення.
Ще одним викликом стала оптична фізика. Глибина різкості телескопа означала, що Браун мав перебувати на певній відстані, щоб виглядати чітким. Якщо камера сфокусована на нескінченність (Сонце), об’єкти, що знаходяться ближче ніж за кілька кілометрів, будуть розмитими. Всі розрахунки безпеки виконав сам Гейб, адже ризикував саме він, а Ендрю взяв на себе обчислення фокуса.
Для реалізації задуму обрали висохле озеро Вілкокс-Плая в Аризоні. Ця величезна пласка територія площею у багато кілометрів забезпечила ідеальний огляд. Пілот надлегкого літака орієнтувався за відблисками сонця від оптики телескопа МакКарті, що знаходився на землі за кілька кілометрів. Коли лінзи починали “світитися”, пілот розумів, що він на правильній лінії. Ендрю коригував його курс, дивлячись у монітори.
Фотограф не знімав увесь диск Сонця, а зосередився на конкретній активній зоні з петлями плазми, плямами та мікроспалахами. Це був той самий регіон, що спричинив недавні полярні сяйва. Щоб спіймати Гейба саме в цьому фрагменті, МакКарті використовував подвійний метод: ширший кадр для наведення пілота та вузьке кадрування для фінального знімка.
Знадобилося шість спроб протягом години. Сонце постійно піднімалося, змінюючи кути та ускладнюючи завдання. На останньому заході, коли все вишикувалося ідеально, Ендрю дав команду, і Гейб стрибнув. Силует скайдайвера, що розсікає сонячну активність, став основою роботи “Падіння Ікара”. Для створення повного контексту фінальне зображення пізніше доповнили мозаїкою з понад 100 кадрів сонячного диска.
Варто зауважити, що МакКарті давно відомий ефектними знімками об’єктів на тлі космічних тіл. Він фіксував транзит МКС Сонцем та поверхнею Місяця, а також чимало інши вражаючих фото, які потім використовували навіть для обкладинок наукових журналів.
Останні відкриття, технологічні прориви, дослідження та інновації, що змінюють світ. Дізнавайтеся про найважливіші досягнення в галузях фізики, біології, космосу й медицини – у розділі «Наука».