Колишній радник Офісу президента Олексій Арестович виступив із різкою критикою українського суспільства, заявивши, що українці “патологічно не вміють воювати” — незалежно від того, підтримують вони демонтаж імперських символів чи виступають проти нього.
На думку Арестовича, справжнє вміння воювати полягає не в символічних жестах, а в чіткому розумінні, хто є ворогом і за що саме ведеться боротьба.
Пам’ятники прибрали. А що далі?
Коментуючи рішення Київради щодо “очищення культурного простору” від імперських пам’ятників, Арестович визнає: сам факт демонтажу — не проблема.
Проблема в іншому — що з’являється замість цього.
Він ставить серію практичних запитань, на які, за його словами, влада не дає відповіді:
• коли в Києві реально зменшаться затори і завдяки яким рішенням Київради;
• коли в столиці з’являться якісні стаціонарні укриття, які можна швидко й безпечно зайняти під час тривоги;
• коли буде створене культурне середовище, здатне породити нових митців світового рівня, а не лише нескінченні символічні війни.
Культурний фронт як декорація
Арестович називає нинішній “культурний фронт” декорацією, за якою:
• Київрада,
• Верховна Рада,
• і “рада Фейсбука”
дозволяють, за його словами, розграбовувати й деградувати країну, не займаючись її реальним розвитком.
Особливо жорстко він проходиться по бюджету столиці, зазначаючи, що на ППО та укриття виділено близько 10% — “усього лише”.
Хто готовий виходити за реальні інтереси?
Арестович прямо запитує суспільство:
• хто готовий фізично вийти і вимагати фінансування ППО та укриттів;
• хто готовий добиватися зміни освітньої політики, зокрема посилення вивчення англійської;
• хто готовий захищати реальні інтереси, а не символи.
І сам же відповідає: ніхто.
Символи замість змісту
На думку Арестовича, боротьба за пам’ятники — це боротьба в зоні символічного, яка:
• не збільшує реальної користі,
• не змінює якості життя,
• не посилює безпеку.
“Це класичний розвод лохів на декораціях”, — резюмує він, протиставляючи українське суспільство французьким фермерам, які, за його словами, уміють добиватися реальних змін через тиск на владу.
“Боротися треба не за пам’ятники, а за пам’ять”
Ключова теза Арестовича — боротьба має йти не за символи, а за пам’ять про власні справжні інтереси.
Поки цього не станеться, вважає він, міське середовище деградуватиме, корупціонери багатітимуть, а культурний простір перетворюватиметься на “золоті унітази” — межу матеріальної культури на нинішньому рівні свідомості.