Недавні дипломатичні події, зокрема саміт із Володимиром Путіним на Алясці та зустріч лідерів НАТО на ЄС у Вашингтоні, стали ще одним підтвердженням: президент США Дональд Трамп — жахливий перемовник.
Як пише портал «Експерт», професор міжнародних відносин Стівен М. Уолт на сторінках Foreign Policy називає його справжнім майстром «мистецтва поступок», адже він не готується, діє навмання і завжди поступається.
Уолт зазначає, що Трамп не має стратегії, його не цікавлять деталі, і він діє наосліп. Як стало відомо ще під час його першого терміну, коли він витрачав час на безглузді зустрічі з північнокорейським лідером Кім Чен Ином, усе, чого він прагне, — це увага, у поєднанні з яскравою картинкою, що створює враження, ніби він керує процесом. Зміст будь-яких угод для нього вторинний, а деякі з торгових договорів, оголошених ним, виявляються менш вигідними для США, ніж він стверджує.
Дипломатичний дилетант проти досвідченого гравця
Єдина причина, через яку хтось взагалі звертає увагу на дипломатичні помилки Трампа, полягає в тому, що він обіймає посаду президента наймогутнішої країни світу, а боязкі конгресмени-республіканці продовжують потурати його примхам. Але коли такі «легковажні» фігури, як Трамп, держсекретар США Марко Рубіо та дилетант у дипломатії Стів Уїткофф, виходять на переговори проти досвідчених гравців на кшталт президента Росії Володимира Путіна чи глави МЗС Сергія Лаврова, не дивно, що останнім вдається «обчистити» американців.
Автор пропонує замислитися: що Трамп отримав для США, їхніх союзників чи України під час зустрічі з Путіним на Алясці? Від чого відмовився Путін? І які поступки Трамп вирвав у європейських лідерів, які прилетіли вмовляти його не кидати Україну?
Чому Захід проігнорував «корінні причини»
Ведення успішних переговорів із серйозним супротивником вимагає холодного й безжального реалістичного аналізу. Не можна змусити такого лідера, як Путін, піти на поступки просто тому, що ви йому подобаєтеся.
Саме ця проблема протягом понад десяти років підривала західну політику щодо Росії та України. Хоча більшість західних політиків та експертів досі не хочуть це визнавати, корінь проблеми полягає в асиметрії мотивації між Росією та Заходом. Ця асиметрія походить з різних уявлень загроз: для Росії вступ України в НАТО — екзистенційна загроза, тоді як Захід бачить це інакше.
Ніщо не завдало західній позиції більшої шкоди, ніж відмова його еліти визнати, що нескінченне розширення НАТО — і особливо запрошення 2008 року до України та Грузії — стало стратегічною помилкою. Це є найважливішою з «корінних причин», які Путін вимагає усунути.
Небезпечні «гарантії безпеки»
Неприємна реальність така: Москва готова перевести свою економіку на військові рейки та пожертвувати сотнями тисяч життів заради своїх цілей, а західні союзники України — ні. Автор визнає, що українці принесли колосальні та героїчні жертви, захищаючи свою країну, а західні держави надали Києву допомогу. Однак, з самого початку було зрозуміло, що ні Європа, ні Північна Америка не пошлють свої армії воювати й помирати там.
Обговорювана можливість надати Україні «гарантії безпеки» за зразком статті 5 Статуту НАТО також має суперечливі сторони. По-перше, стаття 5 не є «залізобетонною» гарантією і не зобов’язує союзників автоматично вступати у війну. По-друге, хто довірятиме обіцянкам Трампа, якщо його життєвий шлях — це суцільний перелік невиконаних зобов’язань і різких поворотів? Навіть якщо угоду буде укладено, хто сприйматиме її серйозно?
Підсумок та альтернатива
У кращому випадку, з огляду на хід бойових дій і той факт, що для Росії це питання важливіше, ніж для будь-якої іншої держави, Москва отримає частину того, чого хотіла. Проте, з урахуванням величезних витрат, які вона вже понесла, має бути можливо відмовити Росії в тому, що не відповідає інтересам Заходу.
Замість того, щоб погоджуватися чи відмовлятися від пропозицій Трампа й сваритися з союзниками, краще за все укласти максимально вигідну угоду. Для цього США повинні зберігати єдність з Європою, НАТО — продовжувати щедру військову підтримку України, а Київ і Вашингтон — вести серйозні та добре підготовлені переговори з Росією, засновані на реалістичній оцінці позицій.
Автор зазначає, що якби президентом США була обрана Камала Харріс, вона б слідувала більш реалістичній стратегії. Вона б доручила команді кваліфікованих радників домогтися максимально вигідної угоди в несприятливій ситуації. Хоча невідомо, чи досягла б її адміністрація успіху, вона б точно не зашкодила репутації США як надійного та компетентного дипломатичного гравця більше, ніж це зробив Трамп.
Найважливіші події дня, головні заяви, рішення та аналітика — усе, що визначає інформаційний порядок денний України та світу, читайте в розділі «Головні новини».