Так званий “мирний план Китаю” згорів 6 серпня і немає якихось ознак того, що в нього зʼявиться новий шанс на серйозне обговорення, вважає блогер Юрій Богданов. Український наступ у Курській області змішав карти Сі Цзіньпіну, тож тепер мир буде збудований на зовсім іншому фундаменті.
Про реакцію Китаю, Путіна та їхні “мирні плани”: трохи про політичний аспект переносу війни на територію ворога.
Китай відреагував на події в Курській області закликом до деескалації. У заяві МЗС Китаю йдеться про те, що “зона бойових дій не повинна розширюватися, не слід допускати ескалації збройного конфлікту та провокацій, які призводять до посилення вогню будь-якою стороною”.
Крім того, сьогодні й Путін почав генерувати істеричні заяви про “жодних перемовин із Зеленським”.
Ці події, на мою думку, слід розглядати разом, бо заяви виходять з однієї логіки — оцей “мирний план Китаю”, який є не більш ніж помʼякшеною версією “мирного плану” Путіна (капітуляція України), згорів 6 серпня, і немає якихось ознак того, що в нього зʼявиться новий шанс на серйозне обговорення.
Давайте за пунктами. Чого хоче Китай?
- Китай зацікавлений у тому, щоб Росія ставала все залежнішою. Бо саме РФ є страхувальним майданчиком і постачальником відносно дешевих ресурсів.
- Китаю вкрай важливо, щоб Росія зберігала керованість і залишалася порівняно надійним контрагентом. Тому всі ті фантазії, що Китай спить і бачить, як забирає у Росії Сибір, — маячня. Пекіну не потрібно контролювати Сибір, адже РФ і так віддасть КНР все, що їм потрібно.
- Китай не хоче надто сильно брати участь у війні в Україні, хоча й постачає РФ товари подвійного призначення. Адже вони вже перебувають у стані холодної торговельної війни з США і не хочуть додаткової політичної та економічної ескалації з Європою. Крім того, питання вторинних санкцій активувалося, і бажання потрапити під санкції двох ключових торговельних партнерів (США і ЄС) у КНР немає.
Мирний план Китаю — це спроба продемонструвати свою субʼєктність для країн “глобального Півдня” і власну спроможність вирішувати глобальні питання, залишаючись номінально нейтральними.
Але цей мирний план свідомо вигідний Росії та дозволяє у разі виконання оголосити про свою перемогу. Але водночас він наче апелює до гуманізму, бо головне ж “зупинити кровопролиття”. Хлопці з КПК — це якраз ті люди, які думають про людські життя, ага.
Так от, оці усі плани “миру заради збереження життів” (лицемірна маячня) і “миру з урахуванням реалій на землі” горять, як солома, якщо Україна займає хоча б квадратний кілометр російської території. Справжньої російської території. І навіть якщо операція на території Росії розглядає контроль її території як побічний ефект — китайці усе розуміють і Путін усе розуміє. Тому і така нервова реакція.
Крім того, у нас деякі довбні сміялися з Саміту миру, але його декларації на першому етапі доволі чіткі (наприклад, в частині Запорізької АЕС). І українські дії їх ніяк не порушують.
Не буде нічого поганого, якщо у декларації другого Саміту миру зʼявиться пункт про те, що сторони мають повернути один одному зайняті території. Головне — не перетворювати це у самоціль. Військово-політичне керівництво проявило гнучкість і креатив. Гнучкість має бути перевагою і надалі.
Тепер давайте трохи про непримиренність Путіна з його “не буду вести перемовини”.
По-перше, це було вже. Багато разів з початку війни він про це казав, а потім повертався до теми перемовин. Він патологічно бреше і легко відмовляється від власних слів.
По-друге, я про це багато разів казав — він або його наступники будуть вести реальні перемовини тільки коли:
- або отримає дуже боляче по зубах і ситуація для нього буде ДУЖЕ небезпечною;
- або коли потенціал ЗС РФ виснажиться настільки, що продовжувати далі війну для Росії буде неможливо;
- або коли внутрішня стабільність режиму дасть тріщину — економічну, соціальну, політичну;
- або коли збігаються 2 або 3 з цих або.
Вторгнення у Курську область збентежило диктатора і його система доволі погано відреагувала на “чорного лебедя”. Захід не побоявся і навіть схвалив ескалацію, чого він теж не чекав.
Тому він бігає і робить напівістеричні заяви “спасітє, памагітє, хахли барзєють”. Це добре. Нам і партнерам треба скористатися вікном можливостей, коли червоні лінії стали коричневими.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.