Протягом останніх років українське суспільство спостерігає за хвилею «плагіатних скандалів».
Стаття, опублікована в «Контрактах», аналізує проблему боротьби з академічною недоброчесністю на межі з цькуванням.
«Контракти» припускають, що звинувачення в плагіаті можуть використовуватись як протизаконний інструмент впливу у процесі конкуренції за певні посади.
Нещодавно в коментарі виданню «Полтавщина» в.о. ректора Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», доктор економічних наук, професор Володимир Онищенко, якого звинуватили в плагіаті, зробив припущення, що його докторська дисертація «зацікавила» когось саме через його професійну діяльність. Адже з моменту захисту в 2002 р., коли він був звичайним банківським працівником і за сумісництвом викладав в університеті, він не отримував жодних претензій у академічній недоброчесності.
Унікальність випадку В. Онищенка полягає в тому, що спірними визнано менше 1% тексту його докторської дисертації. Більше того: спірною ця частина дисертації є в контексті сучасних вимог, тоді як станом на 2002 рік, коли відбувався захист, дисертація цілковито відповідала нормам, що діяли на той час, і містить належні посилання за вимогами того часу.
Національне агентство з питань якості вищої освіти (НАЗЯВО) зараз звинувачує В. Онищенка та деяких інших науковців у тому, що вони не в усіх абзацах своєї докторської дисертації зазначили посилання на першоджерела, які цитували.
На цій абсурдній фабулі часто будується основна лінія звинувачень та перетворення науковців на «плагіаторів».
Дати – важливі, оскільки раніше в Україні не існувало поняття академічного плагіату і з юридичної точки зору стосовно науковців, які захищали свої дисертації до вересня 2017 р., не можуть бути застосовані звинувачення в плагіаті.
«Лише з прийняттям Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 р. на законодавчому рівні належним чином закріплено зміст поняття академічного плагіату, фабрикації та фальсифікації, а також передбачено відповідальність за такі діяння, – пояснює партнер Адвокатського об’єднання «Юридична компанія «Кредо» адвокат Микола Книш. – До великої кількості науковців зараз застосовується такий підхід, який протирічить положенням статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Велику кількість науковців функціонери НАЗЯВО зараз намагаються притягти до відповідальності за ті діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».
Утім В. Онищенко уточнює, що навіть при перевірці антиплагіатною програмою унікальність тексту його дисертації складає 99,18%. А спірні моменти – менше 1% – це саме та частина, де він зробив посилання на першоджерела не так, як це вимагають сучасні правила оформлення дисертацій, а відповідно до вимог 2002 року.
За словами В. Онищенка, юристи знайшли плагіат у 10 з 21 членів НАЗЯВО, ще в чотирьох членів НАЗЯВО дисертацію або не було знайдено взагалі (!), або автореферати було розміщено з порушеннями вимог законодавства. Отже, до 14 з 21 членів НАЗЯВО можна адресувати набагато більший обсяг звинувачень, ніж ті, з якими вони зараз звернулися до поважних науковців.
В. Онищенко уточнює, що його адвокати попереджали членів НАЗЯВО про конфлікт інтересів саме через знайдені численні факти недотримання ними принципів академічної доброчесності. Також, за словами очільника «Полтавської політехніки», його адвокати вже подали зібрані матеріали до НАЗК.
Членкиня НАЗЯВО Лідія Фесенко, яка взагалі не має наукового ступеня, сама виявилася двічі плагіаторкою. Бакалаврська робота пані Фесенко, яку вона захистила у 2018 році, на кожній (!) сторінці, починаючи з титульної, містить помилки, а також велику кількість плагіатних запозичень, про що ЗМІ писали в 2020 році. Нещодавно стало відомо ще й про підтверджений плагіат у її магістерській роботі.
Цікаво, що автором більшості скарг на дисертації українських вчених у більшості випадків є випускник Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, кандидат біологічних наук Олег Смірнов. Це при тому, що Смірнов не може бути ущемлений дисертаціями науковців, на яких він скаржився, адже у нього з ними різні наукові спеціалізації. Він – біолог, а об’єкти його звинувачень – економісти, юристи, медики. Загалом Смірнов подав кілька десятків скарг. Складається враження, що пан Смірнов – професійний «скаржник». Він веде тематичний сайт з «чорним» і «сірим» списками українських науковців упереміш з політиками, які мають наукові ступені. Проте чимало питань викликають такі факти, що аж до січня 2024 року Олег Смірнов адміністрував свій сайт на російському ресурсі, і в 2021 році видавав довідники у російському книговидавничому холдингу «Інфра-М».
Робота членів НАЗЯВО непогано оплачується, але ефективність і неупередженість роботи теж залишається під питанням. Нещодавно заступник голови НАЗЯВО Іван Назаров претендував на посаду судді Конституційного Суду України – на співбесіді дорадча група експертів визнала його не відповідним критерію високих моральних якостей.
З огляду на вищенаведене деякі експерти припускають, що позиція окремих членів НАЗЯВО має ознаки упередженості, непрофесіоналізму та нехтування їхніми безпосередніми обовʼязками.
«З боку НАЗЯВО я бачу застосування подвійних стандартів, що ніяк не сприяє справжньому очищенню наукової спільноти від дійсно недоброчесних представників – резюмує Володимир Онищенко. – Стало зрозуміло, що система обрання членів НАЗЯВО від початку є недосконалою, адже вона не передбачала аналіз на відсутність плагіату в їхніх наукових роботах і дотримання ними стандартів академічної доброчесності. На мою думку, зараз активним борцям з плагіатом треба зупинитися, інакше вони запустять незворотні процеси, в результаті яких українська наука буде знищена».
