Бандури за понад третину мільйона гривень – такий тендер оголосили в одному з селищ на Київщині. Та навіщо Глевасі з населенням у 8 тисяч інструменти на таку суму?
У культурному центрі селища Глеваха в передмісті Києва чекають на нові бандури вартістю 360 тисяч гривень. Саме ця сума зазначена в тендері держзакупівель.
Але голова селищної ради робить вигляд, що про ці гроші не чув. Всі запитання пропонує поставити керівникові закладу, який розташований через дорогу від адмінбудівлі селищної ради.
Тут усім керує пані Леся Лихо, яка одразу показує, як місцеві мешканці з дітьми плетуть маскувальні сітки, збирають кришки на протези та матеріали на дрони для військових. Каже, що подивитися на їхню роботу приїжджав сам президент.
В.о. директора культурного центру запевняє, що “нічого кримінального” тут не роблять. Лише оголосили тендер на 12 бандур, яких потребує дитячий гурток.
“Є діти, які навчаються грі на бандурі, але бандур немає”, – бідкається вона.
Каже, хотіли їх купити ще два роки тому. Але через початок повномасштабного вторгнення торги не відбулися.
“Теперторік уже виділили гроші, є погодження з селищною радою, депутатами”, – пояснює вона.
Чому така вартість тендеру
Головна бухгалтерка закладу Ірина Іщенко запевняє, що 360 тисяч – виправдана сума.
“12 бандур, 10 з яких підліткові чернігівського типу “прима” вартістю за одну одиницю 28 тисяч гривень. Ми ціни виробника зафіксували. Одна дитяча – 20 тисяч, і ще одна бандура концертна з перемикачами вартістю 65 тисяч гривень”, – розповідає вона.
Ірина каже, дешевше ці бандури не коштують. А ще обурюється, чому їхній тендер привертає таку увагу, адже він виправданий, на відміну від сотні інших розкрадених мільярдів.
“Це не барабани до укриття, це музична школа. Якщо діти зробили вибір і прийшли освіту отримувати, вони повинні мати інструменти”, – вважає Ірина Іщенко.
На чому раніше грали діти
Викладачка класу бандури Ірина Литвиненко пояснює, що в дитячому гуртку поки що користуються інструментами із села Мар’янівка – їх взяли в оренду.
На них діти грали вже понад десяток років. Але тепер школа із сусіднього села захотіла їх повернути.
Та навіть якби їх не треба було віддавати, ці інструменти, пояснюють у закладі, вже застаріли. Деякі – з тріщинами, заклеєні.
Викладачка Ірина чи не найбільше чекає на нові бандури, бо вважає, що важливо не забувати і про культуру під час війни.