Запахи здатні миттєво викликати спогади, тривогу або відразу. Вони діють напряму, минаючи логіку та раціональне мислення. Запах може змінити настрій, поведінку й навіть сприйняття реальності.
Тож питання про найгірший запах у світі – цікава наукова тема. Вчені кажуть, що найгірший запах у світі – це насамперед сигнал небезпеки, вбудований у нашу біологію та підсилений культурою й досвідом.
У природі безліч запахів, які людина інстинктивно сприймає як небезпечні або відразливі. Одна з найвідоміших рослин – квітка-труп (corpse flower), що пахне розкладанням мертвого тіла. Не менш промовисту назву має й смердюча лілія – схожий запах, схожа причина.
Є й “їстівні” приклади. Дуріан, фрукт із Південно-Східної Азії, настільки смердючий, що його забороняють проносити в готелі й громадський транспорт.
У тваринному світі запах часто є зброєю. Скунс – класичний приклад: його спрей описують як суміш гнилої цибулі та палаючої гуми. Але навіть він поступається іншим. Південний тамандуа здатен випускати запах у сім разів сильніший за скунсовий, а смугастий тхір-полець має настільки потужний сморід, що той може тимчасово дезорієнтувати або навіть осліпити противника. Усі ці запахи здаються жахливими. Але чи можна об’єктивно визначити, який із них – найгірший?
Запахи – річ глибоко суб’єктивна. Когнітивна психологиня Пем Далтон із Центру хімічних відчуттів Монелла пояснила: “Люди, які живуть поруч із кіньми, часто вважають запах гною приємним. Деяким навіть подобається запах скунса”.
Те, що для одних огидне, для інших може бути нейтральним або звичним. Далтон зазначала, що для більшості людей дуріан – “майже неможливо проштовхнути повз ніс до рота”, але в Південно-Східній Азії його сприймають як делікатес.
Запахи можуть бути й психологічно травматичними.
“Для деяких ветеранів війни запах плісняви – наприклад, на тканині наметів – може викликати миттєвий спалах страху”, – зауважив нейропсихіатр Хосе Пардо.
Водночас існують універсальні закономірності. Ми майже завжди негативно реагуємо на запахи, що сигналізують про небезпеку для здоров’я. Насамперед це сірковмісні сполуки, пов’язані з гниттям і розкладанням.
Те саме стосується фекалій – людських і тваринних. Вони містять бактерії, віруси й паразитів, а тому майже універсально викликають відразу.
Наука пішла ще далі й спробувала виміряти “огидність” запахів об’єктивно. Дослідження показали, що сприйняття запаху тісно пов’язане з молекулярною масою та електронною щільністю речовини.
Нейробіолог Рехан Хан із Каліфорнійського університету в Берклі пояснив: “Найкращий показник приємності молекули – це її структура. Коли ваш ніс визначає, приємний запах чи ні, він фактично зчитує найважливішу інформацію про молекулу”.
Важкі, компактні молекули частіше пахнуть огидно, легші – приємніше.
З урахуванням усіх критеріїв, найгірший запах у світі – тіоацетон.
“Він змушує перехожих хапатися за живіт, тікати в паніці й підозрювати втручання злих надприродних сил. Він смердить так, що це більше схоже на пекло, ніж на хімію”, – пояснив промисловий хімік Дерек Лоу.
Коли тіоацетон уперше дистилювали в німецькому Фрайберзі у 1889 році, запах був настільки сильним, що спричинив масові непритомності, блювання та панічну евакуацію в радіусі пів кілометра від лабораторії.