На початку вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року адміністрація колишнього президента США Джо Байдена надала Конгресу свою оцінку здатності України стримувати російські війська. Прогноз був похмурим. Вони сказали, що Київ впаде за кілька тижнів, якщо не раніше.
Проте російські танки, які намагалися повалити демократично обраний уряд України, були або знищені, або змушені відступити. Уже до квітня Путіну не лише не вдалося встановити лояльний уряд у Києві — його військам так і не вдалося закріпитися поблизу української столиці.
Натомість Україна успішно відтіснила російські війська на схід країни, де Росія намагається захопити території ще з 2015 року, зазначають члени Сенату США: Джин Шагін, демократка з Нью-Гемпшира, та Мітч Макконнелл, республіканець з Кентуккі.
Після майже чотирьох років бойових дій Росія втратила близько третини своїх стратегічних бомбардувальників і продовжує втрачати техніку значно швидшими темпами, ніж Україна. Саме Росія зазнала понад 1 мільйона втрат — убитими та пораненими — у виснажливих боях, які вона сама й спровокувала. Коментатори, що прогнозували швидку поразку України у 2022 році, помилилися тоді — і помиляються сьогодні.
У процесі цього республіканці та демократи критикували надмірну обережність адміністрації Байдена, яка відмовилася надати Україні необхідну зброю, коли вона могла б досягти найбільшого успіху.
Цілком імовірно, що українці могли б досягти вирішальної перемоги та тривалого миру, якби їм просто надали винищувачі, засоби протиповітряної оборони та далекобійну зброю, коли вони спочатку просили їх у президента Джо Байдена. Але американська допомога часто була занадто малою та занадто пізною.
“Затягування у стримуванні агресії Путіна також дало Китаю, Ірану, Північній Кореї та іншим державам, які спільно підривають інтереси США, нові підстави сумніватися в нашій надійності та силі”, — стверджують сенатори.
На щастя, можливість для президента США Дональда Трампа завершити цей конфлікт на вигідних для України, США та Заходу умовах ще не втрачена. Але він не повинен повторювати ту саму помилку, якої припустився його попередник у 2022 році.
Представники адміністрації заявляють, що “падіння” міста Покровськ є показником того, що чекає на Україну далі. Втім, Покровськ, населення якого ще до війни становило лише близько 60 тисяч осіб, досі не захоплений. І за весь півторарічний період, протягом якого росіяни намагаються взяти це відносно невелике місто, їхні мізерні просування були досягнуті ціною колосальних матеріальних і людських втрат.
“Росіяни платять надзвичайно високу економічну ціну за прагнення Путіна до слави й крові. Доходи Росії від нафти й газу скоротилися більш ніж на 30 відсотків через удари по енергетичній інфраструктурі. Кремль продає золото, щоб стабілізувати фінанси й уберегти еліти від реальної вартості путінської війни. Приблизно чверть російських компаній нині є банкрутами або перебувають на межі банкрутства. Росія не може дозволити собі цю війну, але здатна її затягувати”, — додають Шагін і Макконнелл.
Путін, можливо, намагається виграти час, але він затягує цей конфлікт не тому, що це його улюблена тактика. Він робить це тому, що не здатен здобути вирішальну перемогу. Він сподівається, що повільне виснаження розколе Захід.
Натомість Сполучені Штати мають стояти пліч-о-пліч з європейськими союзниками, які значно інвестують у власну оборону та вже перевищують американську підтримку України. Якщо й існують економічні плоди миру, то вони полягають у співпраці з інноваційною, орієнтованою на Захід Україною та відродженою Європою, а не з банкрутуючою й відсталою Росією.
Спеціальний представник США Стів Віткофф шість разів відвідував Москву з моменту вступу адміністрації на посаду та працював над тим, щоб Путін отримав запрошення до США. Однак так само, як росіяни майже не просунулися у своєму наземному наступі проти України, вони не зрушили ні на крок і в переговорах зі Сполученими Штатами.
Справедливо запитати, якою має бути кінцева мета США. Війни закінчуються, коли змінюється важіль впливу. Якщо США та їхні союзники хочуть досягти мети шляхом переговорів, єдиний перевірений, життєздатний шлях — це зміцнити позиції України, а не послабити їх.
Відмова від України чи надання Росії того, що вона не може виграти на полі бою, не принесе тривалого миру. Путін хоче більшого, ніж Донбас — він прямо заперечує суверенітет України. А його амбіції поширюються на країни Балтії та інші країни, які колись були в полоні Радянської імперії.
Конгрес має низку двопартійних інструментів для посилення тиску на Путіна. У жовтні Комітет Сенату з міжнародних відносин висунув заходи щодо посилення санкцій, обмеження підтримки Китаєм російської військової машини та дозволу на переказ заморожених російських активів на підтримку України. Нещодавні санкції адміністрації Трампа проти “Лукойла” та “Роснєфті” мали глибокий ефект, але потрібно набагато більше.
Путін робить ставку на те, що США самі переконають себе в неспроможності України досягти успіху.
“Досвід останніх чотирьох років свідчить про протилежне: Україна зруйнувала всі очікування, зокрема й наші власні. Київ не програє, а Москва не перемагає. Тепер усе залежить від того, чи зможе Вашингтон відповісти рішучості України ясністю й твердістю, яких вимагає цей момент”, — підсумували сенатори.