У Південній Америці науковці зробили відкриття, яке змусило по-новому подивитися на минуле континенту. Під пагорбами Бразилії та Аргентини виявили величезні тунелі, вирубані у твердій породі.
Їхні розміри та форма не відповідають жодним відомим людським спорудам. Дослідники також відкинули природні геологічні процеси як причину їх появи. Тунелі не нагадують ані печери, ані шахти. Вчені переконані: ці підземні коридори створила жива істота. Результати дослідження опубліковані в науковому журналі Science Advances.
Багато з виявлених ходів простягаються більш ніж на пів кілометра і мають таку висоту, що доросла людина може йти ними, не нахиляючись. Вони не повторюють русел річок і не мають характерних ознак ерозії. Усередині часто трапляються розгалуження та плавні підйоми й спуски. Така структура більше нагадує навмисно створену систему укриттів. Саме це й наштовхнуло вчених на пошук біологічного пояснення.
Зазначається, що за останні десять років дослідники нанесли на карту понад півтори тисячі подібних нір на півдні та південному сході Бразилії. Багато з них вирізані у пісковику, ущільнених пісках або вивітрених вулканічних породах. Це матеріали, які важко піддаються навіть сучасній техніці. На стінах тунелів чітко видно довгі паралельні подряпини. Вони виглядають як сліди потужних кігтів.
Дослідження очолив геолог Генріх Франк з Федерального університету Ріу-Гранді-ду-Сул. Він вивчає так звані палеонори — викопні тунелі, створені вимерлими тваринами. За словами науковця, деякі ходи розширювалися та використовувалися багаторазово, про що свідчать обвали та нашарування. Такі деталі вказують на тривале й системне використання підземного простору. Це ще більше віддаляє версію випадкового походження.
Порівнявши розміри тунелів і форму слідів на їхніх стінах зі скам’янілостями, вчені звузили коло можливих “будівельників”. Найбільші нори сягають майже двох метрів у ширину та висоту. Такі параметри відповідають лише кільком видам давніх тварин. Найімовірнішими кандидатами стали гігантські наземні лінивці. Їхні довгі вигнуті кігті добре збігаються з характером подряпин.
Особливу увагу дослідники звертають на вид Megatherium — одного з найбільших ссавців льодовикового періоду. Ці тварини важили до чотирьох тонн і сягали майже чотирьох метрів заввишки. Потужні передні кінцівки дозволяли їм ефективно рити ґрунт і м’яку породу. Ймовірно, такі лінивці створювали підземні укриття протягом багатьох поколінь. Тунелі слугували їм сховищем і місцем відпочинку.
Вік цих підземних споруд відносять до плейстоцену — періоду, коли в Америці вже жили люди. Археологічні знахідки свідчать, що люди могли переслідувати й навіть полювати на гігантських лінивців. У такому разі довгі нори могли бути способом захисту від хижаків і мисливців. Під землею тварини також рятувалися від спеки й холоду. Це робить тунелі важливим елементом їхньої стратегії виживання.
Палеонори мають особливу цінність для науки, адже зберігають інформацію про поведінку, а не лише про зовнішній вигляд тварин. Форма ходів, напрямки руху та сліди на стінах розповідають більше, ніж самі кістки. Разом з іншими слідовими скам’янілостями вони допомагають відтворити давні екосистеми. Завдяки цим даним вчені краще розуміють, де і як жили гігантські лінивці. Це також проливає світло на їхній вплив на ландшафт.
Дослідники зазначають, що зникнення мегафауни суттєво змінило ґрунти та рослинність Південної Америки. Подальше вивчення тунелів допоможе пов’язати ці зміни з діяльністю вимерлих тварин. Гігантські підземні коридори вже не вважають дивною аномалією. Вони стали важливим свідченням взаємодії природи, тварин і людини у льодовикову епоху.