Під горами Гуадалупе в американському Нью-Мексико дослідники вивчають одну з найзагадковіших печер планети. Частина підземної системи Лечугілья досі залишається недослідженою, хоча її ізоляція тривала мільйони років.
Про це пише Daily Galaxy з посиланням на Discover Wildlife.
Печера Лечугілья розташована в Національному парку Карлсбадських печер у штаті Нью-Мексико. Сьогодні її довжина сягає 244,8 кілометра, що робить її дев’ятою найдовшою дослідженою печерною системою у світі.
Науковці вважають, що вона сформувалася приблизно п’ять мільйонів років тому. Її розгалужені проходи тягнуться глибоко в масив гір Гуадалупе.
Однією з найрідкісніших особливостей Лечугільї називають її здатність “дихати”. Під час зміни атмосферного тиску повітря всередині системи починає втягуватися та виходити назовні.
Фахівці пояснюють, що в більшості печер циркуляція повітря залежить від температури, але тут процес запускає саме атмосферний тиск. Саме тому Лечугілья входить до невеликої групи так званих “дихаючих печер”.
Такі печери зустрічаються вкрай рідко. Більшість із них виявлені у США, ще кілька — у Європі та Малайзії.
Особливу увагу вчених привернули гігантські кристали та рідкісні мінеральні утворення. На відміну від більшості печер, Лечугілья формувалася не поверхневими водами, а через гіпогенний процес — коли вода піднімалася знизу, змішувалася з дощовою та розчиняла породу.
Саме цим пояснюють велику кількість незвичних мінералів усередині. Серед них — лимонно-жовті сірчані відкладення та масштабні гіпсові структури.
Найвідоміше місце в системі — Зал Люстр. Там зі стелі звисають кристали гіпсу завдовжки до 6,1 метра, які нагадують величезні люстри.
Саме цей зал став одним із найвідоміших підземних просторів у світі. Його часто називають однією з найбільш вражаючих природних локацій, які вдалося задокументувати.
Широку популярність печера отримала після зйомок BBC “Планета Земля” на початку 2000-х років. Щоб потрапити всередину, знімальна група витратила два роки на отримання дозволу.
Після цього транспортування обладнання до підземного залу тривало ще вісім годин. Продюсер Х’ю Кордей згадував, що спуск через водоспад Боулдер-Фоллс був 60-метровим і проходив у повній темряві.
За його словами, найбільше його вразив саме Зал Люстр із шестиметровими кристалами. Він описав це місце як “абсолютно неземне видовище”.