У 1977 році американські геологи опустилися на дно Тихого океану й виявили екосистему там, де її ніхто не шукав. Це відкриття стало одним із найважливіших у біології XX століття.
Про це пише SpaceDaily.
Експедиція біля Галапагоських островів мала суто геологічну мету. Вчені досліджували морське дно в районі, де температурні вимірювання вказували на активність гідротермальних джерел.
На борту дослідницького судна навіть не було біологів, адже ніхто не припускав, що там можуть існувати живі організми.
Все змінилося після проявлення фотоплівки. На знімках дослідники помітили великі білі молюски, розкидані по дну.
Після цього екіпаж із трьох людей занурився на глибину близько 2500 метрів.
Там вони побачили щільні скупчення великих білих молюсків довжиною до 30 сантиметрів, цілі поля мідій, сліпих білих крабів, актиній, риб і дивних трубчастих черв’яків із яскраво-червоним пір’ястим верхом.
Пізніше аналіз води показав, що з тріщин на дні виходила тепла вода з високою концентрацією сірководню.
Саме це допомогло пояснити існування життя в повній темряві.
Вчені з’ясували, що спеціальні бактерії окислювали сірководень і використовували отриману енергію для створення органічних речовин.
Цей процес отримав назву хемосинтез.
Фактично бактерії виконували ту ж функцію, що й рослини під час фотосинтезу, але без участі сонячного світла.
У 1981 році аспірантка Гарварду Коллін Кавана зробила ще одне ключове відкриття.
Вона встановила, що трубчасті черв’яки, які не мають рота й травної системи, вирощують ці бактерії прямо всередині себе у спеціальному органі — трофосомі.
Черв’яки постачають бактеріям сірководень і кисень, а взамін отримують органічні речовини для життя.
Пізніше таку саму схему виявили у гігантських молюсків та мідій.
Це відкриття стало важливим не лише для розуміння життя на Землі.
Воно змінило підхід до пошуку життя в космосі, зокрема на супутнику Юпітера Європі, супутнику Сатурна Енцеладі та інших океанічних тілах Сонячної системи.