Серед усіх ідей, покликаних урятувати нас від глобального потепління, ця, мабуть, найдорожча. Поряд із крейдою та діоксидом сірки науковці пропонують новий матеріал для розпилення в атмосфері, щоб відбивати сонячне світло назад у космос, охолоджуючи цим планету. Але якщо ми не готові запустити в небо навіть кальцій, то припускати, хто хтось погодиться перетерти в порох алмази, взагалі немає сенсу.
Нова ідея
Насправді річ не у тім, чи є ця ідея здійсненною або навіть гарною сама по собі. Скоріше, її цінність полягає в тому, щоб серйозно зважити всі наші можливості, коли ми дивимось в обличчя незворотній екологічній катастрофі. Стаття з детальним оглядом “алмазного” підходу в боротьбі з потеплінням з’явилась на Geophysical Research Letters.
Уся суть полягає в тому, щоб розпилювати близько п’яти мільйонів тонн алмазного пилу в атмосферу щороку, щоб охолодити нашу планету до значень доіндустріальної епохи, коли екосистеми були стабільні й не страждали від зміни клімату.
Проблема в тому, що займе це аж 45 років безперервних “ін’єкцій” і коштуватиме майже 200 трильйонів доларів. Тож навіть якщо хтось і погодиться відкинути страхи перед сонячною геоінженерією, нам потрібно буде вирішити, що нам цінніше: виживання планети чи гроші.
Якщо ми вже згадали про геоінженерію, то варто пояснити, що більшість учених дуже бояться цього методу. Він не вивчений, ніколи не застосовувався, а його наслідки настільки непередбачувані, що не можуть бути змодельовані навіть на найпотужніших суперкомп’ютерах світу. Поки одні науковці лобіюють експерименти в цій сфері, інші бояться, що розпилення аерозолів чи крейди призведе до циклічного самопідтримуваного процесу похолодання, який навпаки заморозить усе довкола.
Тут варто зазначити, що діоксид сірки викидають вулкани, тож насправді в нас є деякі натяки на те, чим це може обернутися (так, похолоданням, як показує приклад супервулканів далекого минулого), але сучасні виверження продукують в рази менше аерозолю, ніж пропонують розпилити вчені, й роблять це один раз, а не протягом років. Тож це все одно недостатній доказ.
Чому саме алмази
Хоча сірка була б значно дешевшим варіантом поряд із деякими іншими аерозолями-кандидатами, особливо алмазним пилом, у цьому новому дослідженні вчені провели цікаве моделювання поведінки всіх запропонованих досі матеріалів, показавши, чому їхній варіант є найкращим.
Загалом 3D-симуляції перевірили шість речовин – як вони коагулювали (злипалися) і як довго залишалися в атмосфері. З’ясувалося, що сильна коагуляція призводить до того, що тепло затримується в згустках замість того, щоб відбиватись у космос. Частинки повинні лишатися відокремленими одна від одної, щоб увесь план не мав зворотного ефекту. До того ж аерозолі повинні протриматись у верхніх шарах атмосфери достатньо довго, щоб увесь план спрацював.
Біда в тому, що такі матеріали, як крейда і сірка злипаються. Однак алмази – ні. Сірка була другою найгіршою з усіх кандидатів, а також була схильна до утворення кислотних дощів. Тому дослідження пропонує звернути увагу саме на подрібнені в порох дорогоцінні камені, оскільки вони продовжують вільно ширяти в небі, лишаючись там достатньо довго, й не зв’язуються з іншими хімічними елементами.
Не все так просто
Попри все сірка наразі лишається найпривабливішим варіантом для вчених, оскільки вона “практично безкоштовна”, каже інженер з Корнельського університету Дуглас МакМартін, чия робота була процитована в дослідженні.
Він також згадує, що ми можемо дослідити вплив розпилювання сірки у великих масштабах через виверження вулканів, а оскільки це газ, його легше розсіювати за допомогою літаків, ніж важке корисне навантаження алмазів.
Судячи з останніх дискусій і підписаних петицій проти сонячної геоінженерії, ми продовжимо повільно піджарюватись на власній планеті, будучи не в змозі зробити хоч щось дійсно дієве для обмеження потепління. І такі ідеї, як ця, залишаться лише на сторінках наукових журналів.