Вчені знайшли ДНК чуми в рештках вівці віком близько 4 тисяч років. Це може пояснити, як інфекція охоплювала величезні території задовго до Середньовіччя.
Археологи та генетики вперше знайшли переконливі докази того, що носієм найдавнішого відомого штаму чуми могла бути свійська тварина. Йдеться про бактерію Yersinia pestis, яка поширювалася Євразією ще за тисячоліття до середньовічної Чорної смерті.
Про це повідомило видання Science Alert.
У межах масштабного дослідження вчені аналізували фрагменти ДНК із кісток і зубів великої рогатої худоби, кіз та овець бронзової доби. Метою було простежити міграцію свійських тварин разом із людьми з Родючого Півмісяця через територію Євразії. Як пояснює археолог Університету Арканзасу Тейлор Гермес, стародавня ДНК тварин зазвичай сильно пошкоджена та забруднена, але саме це іноді дозволяє виявити сліди патогенів.
Неочікувану знахідку зробили в останках одомашненої вівці віком близько 4 тисяч років, знайдених на археологічній пам’ятці Аркаїм. В одному із зубів дослідники виявили ДНК давнього штаму Yersinia pestis, який ще не вмів поширюватися через бліх, як це відбувалося в Середньовіччі.
Це відкриття допомагає пояснити, як чума бронзової доби могла охопити величезні території. До цього генетичні сліди цього штаму знаходили лише в людських останках, розташованих за тисячі кілометрів одне від одного. Нова знахідка свідчить, що важливу роль у поширенні інфекції могли відігравати свійські тварини, які контактували як між собою, так і з людьми.
Дослідники припускають, що вівці могли заражатися від дикої фауни, не хворіючи самі, а згодом переносити бактерію між стадами та пастухами. Водночас науковці не виключають і зворотного шляху передачі — від людини до тварини. Ймовірним природним резервуаром чуми могли бути гризуни євразійського степу або навіть перелітні птахи.
Це лише третій відомий випадок виявлення Y. pestis у стародавніх тварин. Попередні знахідки — середньовічний пацюк і неолітичний собака — не дали достатньо якісних генетичних даних. Особливу цінність новому відкриттю додає те, що Аркаїм пов’язаний із культурою Сінташта, представники якої активно розширювали свої стада та території, що могло сприяти поширенню інфекції.
Автори дослідження наголошують: одного геному недостатньо, щоб повністю відтворити екологію доісторичної чуми. Втім, результати свідчать, що роль тварин у її поширенні була значно важливішою, ніж вважалося раніше.