Вплив хімічних речовин на розвиток мозку людини сьогодні вважають однією з головних загроз для здоров’я, однак нове дослідження показує, що один із найнебезпечніших токсинів — свинець — був важливим фактором еволюційного відбору протягом понад двох мільйонів років.
Про це пише Т4.
Використовуючи сучасні технології та досліджуючи скам’янілі рештки предків людини, вчені з’ясували, що Homo sapiens розвинув унікальну стійкість до дії свинцю, тоді як неандертальці її не мали. Ця генетична відмінність могла стати однією з причин, чому сучасна людина змогла процвітати, тоді як інші гомініни зникли.
Свинець як постійний еволюційний тиск
Раніше вважалося, що небезпека свинцю виникла лише з появою промисловості — у фарбах, сантехніці чи бензині. Проте аналіз 51 зуба стародавніх гомінінів і людиноподібних мавп, включно з парантропами та австралопітеками, довів: контакт з важким металом був постійним ще у доісторичні часи. Характерні «свинцеві смуги» на зубній емалі свідчать про те, що навіть дитячі особини піддавалися впливу свинцю, який потрапляв у організм через природні джерела — вулканічний пил, забруднену воду та ґрунт.
Це означає, що мозок наших предків розвивався під постійним нейротоксичним навантаженням, яке могло впливати на їхню поведінку та когнітивні здібності протягом тисячоліть.
Ген NOVA1: ключ до виживання
Щоб з’ясувати, як свинець впливав на гомінінів, команда вчених дослідила ген NOVA1, який регулює активність інших генів у мозку під впливом токсинів. Сучасні люди мають варіант цього гена, відмінний від того, що був у неандертальців. Для перевірки його значення дослідники виростили у лабораторії мініатюрні органоїди мозку з обома версіями NOVA1.
Під впливом свинцю органоїди з неандертальським варіантом гену показали значні порушення роботи FOXP2, ключового гена, пов’язаного з розвитком мовлення та здатності до комунікації. Натомість органоїди з сучасним людським варіантом NOVA1 проявили помітну стійкість до токсину, що свідчить про наявність природного захисного механізму.
Токсин і еволюційна перевага
Ці відкриття дозволяють припустити, що постійний контакт з природним свинцем міг формувати селективний тиск на Homo sapiens. Здатність протистояти токсину могла сприяти розвитку мовлення, соціальної взаємодії та кооперації, що були життєво важливими для виживання та розширення популяції.
Неандертальці, які не мали цього захисту, могли страждати від нейророзвиткових порушень, що обмежувало їхні комунікативні та соціальні можливості. Таким чином, виживання Homo sapiens та домінування нашого виду на планеті могло бути тісно пов’язане з їхньою здатністю протистояти невидимому, але потужному токсину, який тривалий час супроводжував розвиток людства.