Новий аналіз динаміки Сонячної системи доводить, що Марс має сильніший вплив на кліматичні ритми Землі, ніж вважалося раніше, повідомляє Phys. Моделювання показало, що зміна маси Червоної планети різко змінює головні цикли Міланковича, які зумовлюють льодовикові та міжльодовикові періоди.
Клімат Землі протягом мільйонів років коливався між льодовиковими епохами та теплішими періодами. Ці зміни зумовлювалися орбітальними варіаціями та зміною нахилу осі, які виникають через гравітаційний вплив інших планет. Дотепер головним чинником вважали Юпітер і Венеру, однак нові дані показали, що Марс також суттєво впливає на кліматичні ритми.
Команда Стівена Кейна змоделювала сценарії, у яких маса Марса змінювалася від нуля до десятикратного реального значення. У цих сценаріях дослідники відстежували, як змінювалися орбітальні цикли Землі протягом мільйонів років. Результати, опубліковані на сервері препринтів arXiv, показали, що Марс є критичним елементом у формуванні коротших ~100 000-річних циклів, які визначають перехід між льодовиковими періодами.
Водночас 405 000-річний цикл ексцентриситету залишався стабільним за будь-якої маси Марса. Цей цикл, що виникає через взаємодію Венери та Юпітера, вважається “метрономом” зміни клімату на Землі. Однак моделі показали: щоб існував 2,4-мільйонний “великий цикл”, Марс повинен мати достатню масу для створення правильного гравітаційного резонансу.
У випадку, коли маса Марса прямує до нуля, цей ключовий кліматичний ритм повністю зникає. Дослідники зазначають, що “великий цикл” формується завдяки повільному спільному обертанню орбіт Землі й Марса, що впливає на кількість сонячного світла, яке отримує наша планета. Збільшення маси Марса в моделях подовжує 41 000-річний цикл нахилу осі та зміщує його до інтервалу 45 000-55 000 років.
Науковці також наголошують, що результати важливі для розуміння придатності до життя екзопланет. Маса сусідніх планет у системі може або стабілізувати клімат земної планети, або навпаки – ускладнювати умови. За їхніми словами, кліматичні цикли залежать не лише від взаємодії планети зі своєю зіркою, а й від конфігурації всієї планетарної системи.