Перші люди могли пройти два континенти значно швидше, ніж вважалося раніше. Археологи з’ясували, що ключ до цього ховався не в адаптації до природи, а в полюванні на гігантських тварин.
Про це пише Phys.org.
Нове дослідження показало, що найдавніші мешканці Америки не змінювали свій раціон під кожен новий регіон. Вони послідовно робили ставку на найбільшу здобич, яка траплялася на їхньому шляху.
Саме ця стратегія, як вважають учені, допомогла людям швидко поширитися від Аляски до Південної Америки. Роботу очолили професор антропології Університету Аляски в Фербенксі Бен Поттер і дослідник Університету Макмастера Джеймс Чаттерс.
До команди також увійшли фахівці зі США, Канади та Аргентини. Вони проаналізували матеріали з 50 археологічних стоянок у різних частинах Америки.
У центрі уваги були кістки тварин, які знаходили в місцях проживання людей. Дослідники визначали види здобичі та оцінювали, скільки їжі могла дати кожна тварина.
Довгий час у науці сперечалися, як саме люди так швидко пройшли два континенти. Одні вважали, що вони були універсальними мисливцями й збирачами, інші — що спеціалізувалися на великій здобичі.
Автори нового дослідження підтримали другу версію. Вони зосередилися на трьох великих групах: східних берингійцях на території Аляски та Юкону, представниках культури Кловіс у Північній Америці та групах із наконечниками типу Fishtail Projectile Point у Південній Америці.
За їхніми підрахунками, від 83% до 88% усього раціону цих людей припадало саме на великих травоїдних. Йдеться про мамонтів, гомфотеріїв і гігантських наземних лінивців.
Вчені не обмежилися лише підрахунком кісток. Вони також змоделювали, які тварини мешкали в цих місцях, наскільки часто траплялися та скільки їжі могли дати.
Навіть коли в моделях збільшували кількість дрібної здобичі, мегафауна все одно залишалася головним джерелом їжі. Це дало підстави вважати, що люди цілеспрямовано полювали саме на велетнів.
Бен Поттер пояснив, що якби перші люди були універсалами, у таборах частіше знаходили б залишки кроликів, мишей та інших дрібних тварин. Але археологи побачили зовсім іншу картину.
Мамонти та гігантські лінивці, які були рідкісними в природі, домінують у знахідках. Це також пояснює, чому кам’яні знаряддя в Каліфорнії, Мені, Флориді та Південній Америці мають схожі риси.
На стоянках часто знаходили великі наконечники списів і спеціальні інструменти для розбирання туш. Натомість рибальські снасті та знаряддя для обробки рослин майже не трапляються.
Окремий висновок стосується вимирання мегафауни. Археологи встановили, що великі тварини зникали хвилями з півночі на південь, фактично слідом за людьми.
На Алясці мамонти й коні зникли близько 13 300 років тому. У Північній Америці це сталося приблизно 12 800 років тому, а в Південній Америці гомфотерії та гігантські лінивці дожили до 11 600 років тому.
На думку вчених, така послідовність може бути сильним непрямим доказом того, що саме люди стали одним із ключових чинників зникнення мегафауни.