Американські космічні кораблі після польотів приводнюються в океані, тоді як російські апарати приземляються на суші. Як пояснюють експерти, головна причина такої різниці полягає у географії та особливостях космічної інфраструктури обох країн.
Про це повідомляє BGR.
У США космічні програми з самого початку були тісно пов’язані з океаном. NASA запускає ракети переважно з прибережних районів, а після повернення капсули гальмують парашутами та приводнюються у воді.
Після цього корабель та екіпаж підбирають військово-морські сили США та доставляють на берег. Такий підхід американці використовують ще з 1961 року.
У Росії та колишньому СРСР обрали іншу систему. Космічні кораблі “Союз” проектували для посадки на відкритих територіях Казахстану та інших малонаселених регіонів.
Хоча Росія має довшу берегову лінію, значна її частина виходить до Північного Льодовитого океану. Через суворі умови рятувальні операції там були б надто небезпечними.
У виданні нагадали, що єдиним відомим радянським приводненням стала аварійна посадка “Союзу-23” у 1976 році. Тоді екіпаж майже дев’ять годин залишався заблокованим у частково замерзлому озері.
Американські капсули переважно використовують парашути для м’якого приводнення. Натомість російські кораблі мають спеціальні гальмівні двигуни, які вмикаються безпосередньо перед посадкою та пом’якшують удар об землю.
Експерти зазначають, що така різниця пов’язана не з технологічним суперництвом часів Холодної війни, а насамперед із географічними умовами та логістикою космічних програм.