Програму, яка допомогла астронавтам Apollo 11 сісти на Місяць, не записували на диски чи флешки. Її буквально створювали вручну жінки, які вплітали код у пам’ять бортового комп’ютера за допомогою мідного дроту.
Про це пише Space Daily.
У 1968 році програмне забезпечення для космічної програми Apollo створювали зовсім не так, як сьогодні. Код не завантажували на носії, а перетворювали на фізичну структуру з мідних дротів і крихітних магнітних сердечників.
Цю роботу виконували працівниці заводу Raytheon у місті Волтем, штат Массачусетс. Саме вони створювали пам’ять для бортового комп’ютера, який згодом використовували під час висадки людей на Місяць.
Комп’ютер Apollo, розроблений у Лабораторії приладобудування Массачусетського технологічного інституту, мав оперативну пам’ять для обчислень і постійну пам’ять для зберігання програми польоту. Останню називали core rope memory — пам’ять на сердечникових тросах.
Принцип її роботи був простим, але надзвичайно трудомістким. Якщо мідний дріт проходив крізь феритове кільце, це означало одиницю. Якщо обходив його — нуль. Так програмний код крок за кроком перетворювали на фізичний носій інформації.
Після завершення роботи змінити програму вже було неможливо. Будь-яка помилка означала необхідність фактично створювати модуль заново.
Працівниць, які займалися цією роботою, на заводі називали Little Old Ladies або LOL. Попри жартівливу назву, їхня праця вимагала виняткової точності та уважності.
Багато з них раніше працювали з шиттям або ткацтвом, тому могли виконувати складні операції з тонкими дротами та голками. Нерідко дві жінки працювали по різні боки модуля, передаючи одна одній довгу голку, наче під час роботи за ткацьким верстатом.
На виготовлення одного модуля пам’яті могло знадобитися до восьми тижнів. Повний комплект для одного комп’ютера Apollo вимагав місяців ручної праці.
Сам програмний код створювала команда під керівництвом Маргарет Гамільтон. Вона очолювала групу програмного забезпечення в MIT і стала однією з людей, які популяризували поняття software engineering — інженерія програмного забезпечення.
Під час посадки Apollo 11 її розробки відіграли критичну роль. За кілька хвилин до приземлення комп’ютер почав видавати аварійні сигнали 1201 і 1202 через перевантаження процесора.
Програмне забезпечення автоматично відкинуло другорядні завдання та залишило активними лише найважливіші функції посадки. Саме це допомогло Нілу Армстронгу та Баззу Олдріну безпечно сісти на Місяць із мінімальним запасом пального.
Історія Apollo також пов’язана з іншою маловідомою роботою жінок. Скафандри для астронавтів вручну виготовляли працівниці компанії Playtex у Делавері.
Сьогодні модулі пам’яті Apollo зберігаються в музеях як унікальні артефакти космічної епохи. Усередині них досі залишаються тисячі дротів і магнітних кілець, які зберігають той самий код, створений понад пів століття тому.
Комп’ютер командного модуля Apollo 11 і зараз перебуває всередині капсули “Колумбія” в Національному музеї авіації та космонавтики Смітсонівського інституту. Інші модулі залишилися на Місяці разом із елементами космічних апаратів.