Протягом останніх 15 років у Атлантичному океані зростає неймовірне природне явище — Великий атлантичний саргасовий пояс (ГАСП). Ця гігантська “коричнева стрічка” з водоростей саргассуму, помітна навіть із космосу, нині простяглася на 8850 кілометрів і важить близько 37,5 мільйонів тонн. Вона об’єднує води між західним узбережжям Африки та Мексиканською затокою, пише Wionews.
Спочатку саргассум ріс лише в межах Саргасового моря — у теплих, малопоживних водах. Проте з початку 2010-х ситуація змінилася: водорості почали розростатися в океанах, збагачених азотом і фосфором. Причина — людська діяльність.
Дослідження Океанографічного інституту Харбор-Бранч (Флоридський Атлантичний університет) показало, що між 1980 і 2020 роками вміст азоту в тканинах саргассуму зріс на 55%, а співвідношення азоту до фосфору — на 50%. Головним джерелом поживних речовин стала Амазонка, з якої стікають добрива та стічні води, що підживлюють вибухове цвітіння водоростей. Потім течії — зокрема Гольфстрім і Петлева течія — розносять саргассум через Атлантику.
Попри те що саргасум є середовищем для багатьох морських видів — від риб і крабів до черепах, — його надлишок завдає серйозної шкоди:
- перекриває доступ світла до коралів і морських рослин, що гальмує фотосинтез;
- під час розкладання виділяє сірководень, метан і парникові гази;
- шкодить узбережжям, туризму та рибальству, адже його гнилі маси викидаються на пляжі;
- може навіть порушити роботу інфраструктури — у 1991 році через саргасум тимчасово зупинили атомну електростанцію у Флориді.
Що чекає на океан далі
Вчені попереджають: зі зростанням температури океанів умови для саргассуму ставатимуть ще сприятливішими. Кліматичні зміни, варіації течій і вітрів можуть призвести до ще масштабнішого поширення — можливо, навіть поза межі Саргасового моря.
Відтак, Великий атлантичний саргасовий пояс — це не просто природна аномалія, а дзеркало глобальних екологічних проблем, створених людиною.