Кожен, хто бачив зебру хоча б на картинці (тобто кожен із нас), не міг не звернути увагу на її схожість із конем. Здається, ці дві тварини майже нічим не відрізняються, за винятком кольору. То чому люди не використовують зебр у той самий спосіб що і коней?
Як пише IFL-Science, насправді люди намагалися приручити зебр так само, як колись вдалося одомашнити диких коней. Наприклад, задокументовані спроби одомашнення зебр голландськими колоністами у Південній Африці. Однак виявилося, що ці тварини мають вкрай поганий характер і повсякчас зриваються з прив’язі.
Еволюційна проблема
Фахівці зазначають, що зебри та коні походять від спільного предка, але їхня еволюція пішла різними шляхами десь 4–4,5 мільйона років тому. Ці два види були змушені виживати у різних середовищах, що мало великий вплив на їхню придатність до одомашнення.
Доцент кафедри верхової їзди в Ноттінгемському Трентському університеті (Канада) Керол Холл пояснює, що в умовах, коли навколо є велика кількість великих хижаків, таких як леви, гепарди та гієни, зебри навчилися бути особливо пильними, чуйними та полохливими тваринами. При цьому загнана в глухий кут зебра навпаки стає досить агресивною.
Через ці особливості характеру зебри погано підходять для одомашнення. І хоча поодинокі випадки успішного приручення цих тварин трапляються, це все одно радше винятки, аніж правило.
Теоретично, сьогодні можна взятися за штучний відбір зебр, у кожному поколонінні обираючи найбільш слухняних зебр, щоб зрештою отримати достатньо слухняних тварин, яких можна запрягати у воза чи їздити верхи. Але у цьому мало практичного сенсу. Зебри дещо менші за коней, тож поступаються їм в ролі транспорту. А якщо вже є коні, то навіщо морочити голову з тим, аби перетворити зебр на коней?