Космічний телескоп NASA “Хаббл” отримав зображення найбільшого протопланетного диска з усіх, які коли-небудь спостерігалися. Вперше у видимому світлі вчені побачили, що це середовище формування планет є надзвичайно хаотичним і турбулентним, заявили в NASA.
Астрономи з’ясували, що диск обертається навколо молодої зірки та має смуги матерії, які простягаються значно далі над і під його площиною, ніж у будь-якій відомій подібній системі. Особливістю є те, що найдовші ниткоподібні структури видно лише з одного боку диска.
Об’єкт має офіційну назву IRAS 23077+6707 і неофіційне прізвисько Dracula’s Chivito (“Чивіто Дракули”). Він розташований приблизно за 1000 світлових років від Землі та простягається майже на 400 мільярдів миль (643,7 мільярда кілометрів) — це у 40 разів більше діаметра нашої Сонячної системи до зовнішнього краю поясу Койпера.
Масивний диск повністю закриває молоду зорю в центрі, яка, за припущенням учених, може бути або гарячою масивною зіркою, або подвійною системою. За словами дослідників, цей об’єкт є не лише найбільшим серед відомих дисків, що формують планети, а й одним з найнезвичайніших за своєю структурою.
“Рівень деталізації, який ми бачимо, рідкісний у протопланетних дискових зображеннях, і ці нові зображення з телескопа “Хаббл” показують, що “ясла планет” можуть бути набагато активнішими та хаотичнішими, ніж ми очікували”, — зазначила провідна авторка дослідження, опублікованого в The Astrophysical Journal, Крістіна Монш з Центру астрофізики Гарвардського та Смітсонівського інституту.
Вона наголосила, що диск видно майже з ребра, а його тонкі верхні шари та асиметричні риси є особливо вражальними. За словами Монш, хоча і “Хаббл”, і космічний телескоп Джеймса Вебба вже фіксували подібні структури, саме IRAS 23077+6707 дозволяє відстежувати підструктури у видимому світлі з безпрецедентною деталізацією.
Зовні диск нагадує “космічний гамбургер”: темна діагональна смуга пилу перекриває центральну зорю, а над і під нею розташовані світлі шари газу та пилу, що відбивають зоряне світло. Яскраво-блакитні пальцеподібні утворення простягаються далеко за межі центральної площини, а на тлі видно десятки зірок із характерними дифракційними піками.
Науковців особливо зацікавила асиметрія структури. З одного боку диска спостерігаються вертикальні ниткоподібні утворення, тоді як інший має різкий край і позбавлений подібних деталей, що може свідчити про взаємодію з навколишнім середовищем або нещодавнє падіння газу та пилу.
“Ми були вражені, побачивши, наскільки асиметричним є цей диск. Габбл дав нам можливість спостерігати за хаотичними процесами, які формують диски, коли вони утворюють нові планети”, — наголосив співавтор дослідження Джошуа Беннетт Ловелл з CfA.
Усі планетні системи виникають із дисків газу та пилу навколо молодих зірок, і IRAS 23077+6707 може бути збільшеною версією ранньої Сонячної системи. Масу його диска оцінюють у 10–30 мас Юпітера, чого достатньо для формування кількох газових гігантів.
“Теоретично, IRAS 23077+6707 може містити величезну планетарну систему. Хоча формування планет може відрізнятися в таких масивних середовищах, основні процеси, ймовірно, схожі. Зараз у нас більше запитань, ніж відповідей, але ці нові зображення є відправною точкою для розуміння того, як планети формуються з часом і в різних середовищах”, — підсумувала Монш.