Астрономи виявили, що зірка-білий карлик LSPM J0207+3331, яка мала б давно “заспокоїтися” після завершення свого життя, поводиться набагато активніше, ніж очікувалося. Спостереження в обсерваторії на Гаваях показали, що атмосфера цієї зірки містить сліди 13 важких елементів, серед яких залізо, нікель, кремній та кальцій. Як пише Daily galaxy, це свідчить про те, що білий карлик буквально “поглинає” залишки зруйнованої планети.
Астрономи припустили, що речовина, що потрапила в атмосферу зірки, походить від кам’яного тіла діаметром щонайменше 200 кілометрів. Імовірно, воно було розірване гравітацією зорі. Зазвичай у білих карликів із водневою атмосферою важкі елементи швидко осідають у глибші шари. Тому їхня присутність зараз означає, що процес “поїдання” планетарних уламків триває в реальному часі.
Професор Патрік Дюфор із Монреальського університету зазначив, що кількість цих елементів є “незвично великою” для зірки такого віку. Аналіз хімічного складу показав, що зруйноване тіло мало металеве ядро та кам’яну оболонку. Це схоже на Землю, в якій набагато більше заліза, нікелю та кобальту. Це вказує, що зоря поглинає уламки з глибини невеликої планети.
Залишки цієї планети утворили навколо білого карлика теплий пиловий диск, який випромінює характерне інфрачервоне світло. Вперше його помітили ще у 2019 році. Тепер учені встановили, що диск виник унаслідок руйнування кам’яного світу, який наблизився надто близько до зірки.
“Очевидно, щось порушило стабільність цієї системи вже після загибелі зірки”, – зазначив Джон Дебес із Інституту космічного телескопа.
Це відкриття свідчить, що навіть мертві зорі можуть залишатися динамічно активними мільярди років після своєї смерті.
На думку дослідників, причиною збурень можуть бути далекі газові гіганти. Це надвеликі планети, які все ще обертаються навколо білого карлика. Їхня гравітація здатна поступово змінювати орбіти менших тіл. Це узгоджується з моделями “затриманої динамічної нестабільності”, згідно з якими планетні системи можуть повільно руйнуватися навіть через мільярди років після смерті центральної зірки.
Головна авторка дослідження, Еріка Ле Бурда з Монреальського університету, зазначила, що активність LSPM J0207+3331 змінює уявлення про те, що відбувається після загибелі зірок. Якщо подібні процеси є поширеними, то в далекому майбутньому вони можуть торкнутися й нашої Сонячної системи: коли Сонце стане білим карликом, орбіти планет і астероїдів можуть змінитися. Вони також можуть зіткатися та утворювати пилові диск, як навколо LSPM J0207+3331.