В Україні третій рік поспіль триває війна, і третій рік триває загальна мобілізація. Останнім часом мобілізація стала жорсткішою. Однак вона дійшла не всюди. У Києві є цілі житлові масиви, куди нога працівників ТЦК ще не ступала і навряд чи ступить.
Що це за “ареали спокою”, і хто в них мешкає, розповіло видання The Guardian.
Війна в Україні триває третій рік поспіль. І якщо в перші дні повномасштабного вторгнення до військкоматів стояли черги з добровольців, то за два роки їхні ряди зовсім вичерпалися. Сьогодні ніхто йти воювати не хоче. Та й самі добровольці вже на межі сил. Їм потрібна заміна на фронті.
Ніхто з них не очікував, коли йшов добровільно записуватися в ТЦК, що війна затягнеться так надовго. Люди в окопах змучені і хочуть одного – скоріше опинитися вдома, щоб возз’єднатися зі своїми рідними.
Щоби поповнити поріділі армійські лави, а також провести хоча б тимчасову ротацію (дати відпустку тим, хто воює з першого дня) влада посилила мобілізацію. Верховна Рада ухвалила новий закон про мобілізацію, який розширює повноваження ТЦК (військкоматів), і водночас звужує права військовозобов’язаних чоловіків.
Зокрема, працівники військкоматів отримають права зупиняти чоловіків на вулиці, перевіряти в них документи і доставляти їх до ТЦК. Причому, доставляти примусово. Через це зараз багато чоловіків-ухилянтів воліють взагалі якнайменше виходити з дому. Однак це не заважає працівникам ТЦК щодня відловлювати ухилянтів дорогою з роботи і на роботу. Крім того, вони також стали частіше здійснювати рейди по домівках, намагаючись знайти ухилянтів, які зачаїлись у своїх оселях.
“Острів виживання”
При цьому, наприклад, у Києві є житлові масиви, в яких ніколи не ступала нога працівника ТЦК. В одному з них мешкає 36-річний Олександр, який працює ІТ-менеджером. Чоловік вважає за краще пересуватися містом тільки на автомобілі – так менше шансів бути зупиненим для перевірки документів.
Крім того, він спеціально переїхав в один із багатих житлових масивів міста. Каже, що в таких районах практично не буває “вилову ухилянтів”. Працівники ТЦК воліють обходити такі житлові масиви стороною, оскільки знають, що там майже всі “непридатні”, “заброньовані” і просто “недоторканні”. Дехто із сусідів Олександра – колишні народні депутати та чиновники. Такі зазвичай на фронт не потрапляють. Тому чоловік почувається в цьому будинку у відносній безпеці.
“Військові сюди не приїжджають. Наш комплекс – острів виживання. Бути бідним в Україні – означає бути мертвим”, – каже його дружина Настя.
Подружжя, за їхнім твердженням, було просякнуте українським духом і було “стовідсотковими українцями”. З початком війни вони активно донатили на армію. Олександр за свої гроші придбав протез воїну, який втратив ногу. Однак сам воювати він не готовий.
Природно, вони проти цієї війни, і військова агресія Росії викликає в них активне неприйняття. Однак вони вважають, що українська і російська влада повинні сідати за стіл переговорів, щоб людей не відловлювали на вулицях, і щоб нікого не прирікати на загибель.
“Я почуваюся рабом. У тебе одне життя. Якщо це вибір між життям і прапором, я обираю життя”, – відверто зізнався чоловік.