Мел Брукс став одним із найвпливовіших комедійних режисерів ХХ століття. Його шлях до Голлівуду почався з бідного району Нью-Йорка та фронтів Другої світової війни.
Мелвін Джеймс Камінський народився 28 червня 1926 року у Брукліні. Його батько приїхав до США з Ґданська, а мати Кітті Брукман була єврейською емігранткою з Києва. Її родина виїхала до Америки ще наприкінці XIX століття, рятуючись від бідності.
Коли майбутньому режисеру було лише два роки, його батько помер від хвороби нирок. Мати сама виховувала чотирьох синів у складні роки Великої депресії.
Ще у підлітковому віці Брукс почав заробляти як барабанщик у клубах Катскілла. Саме там він змінив прізвище Камінський на Брукс, скоротивши дівоче прізвище матері — Брукман.
У 1944 році 18-річного Брукса мобілізували до армії США. Він служив сапером, знешкоджував міни, перевіряв мости та брав участь у Арденнській операції.
Під час війни стався епізод, який сам Брукс пізніше називав ключовим для свого творчого методу. Коли німці транслювали пропаганду через гучномовці, молодий солдат відповідав їм піснями американського співака Ел Джолсон.
Саме тоді він зрозумів: диктатури тримаються на страху та серйозності, а сміх здатен руйнувати цей образ.
Після війни Брукс повернувся до Нью-Йорка й почав писати для телебачення. Він працював разом із Карл Райнер, Ніл Саймон, Ларрі Гелбарт та Вуді Аллен.
Перший великий прорив стався у 1967 році з фільмом Продюсери. Стрічка про мюзикл «Весна для Гітлера» шокувала суспільство, але принесла Бруксу премію «Оскар».
Пізніше він випустив культові комедії: Палаючі сідла, Молодий Франкенштейн, Німе кіно, Страх висоти, Космічні яйця та Робін Гуд: Чоловіки в трико.
У 1980 році він заснував компанію Brooksfilms і почав працювати не лише в комедії. Серед його продюсерських проєктів були Людина-слон режисера Девід Лінч та Муха режисера Девід Кроненберг.
Брукс також увійшов до елітного клубу EGOT — людей, які отримали «Еммі», «Греммі», «Оскар» і «Тоні».
У 2001 році він перетворив «Продюсерів» на бродвейський мюзикл, який здобув рекордні 12 премій «Тоні».
Навіть після смерті дружини, акторки Енн Бенкрофт, у 2005 році Брукс продовжив працювати. У 95 років він випустив мемуари, а у 96 повернувся на екран із серіалом Всесвітня історія, частина ІІ.
Сьогодні, перетнувши сторічний рубіж, Мел Брукс залишається символом комедії, яка вміє бити по найболючішому — через сміх.