Вчені виявили сліди давньої ДНК, які можуть допомогти пояснити феномен людського довголіття. Нове дослідження, опубліковане в науковому журналі GeroScience, свідчить: гени наших далеких предків здатні суттєво впливати на ймовірність дожити до 100 років.
Інтерес до теми посилився на тлі сторічного ювілею американського актора Діка Ван Дайка, який нещодавно відзначив 100-річчя та поділився власними порадами щодо активного життя. Втім, науковці наголошують: збалансоване харчування та фізична активність важливі, але вони не є єдиними чинниками довголіття – вирішальну роль може відігравати генетика.
У межах дослідження фахівці проаналізували геноми 333 людей віком понад 100 років і порівняли їх із ДНК 690 здорових учасників середнього віку – близько 50 років. Оскільки Італія входить до переліку країн із найбільшою кількістю довгожителів, саме її населення стало основою вибірки.
Отримані дані зіставили з геномами чотирьох давніх популяцій, які вплинули на формування сучасних італійців: неолітичних землеробів Анатолії, вихідців з ірансько-кавказького регіону, кочівників бронзової доби та західних мисливців-збирачів після льодовикового періоду.
Найбільш несподіваним виявився зв’язок саме з генетичною спадщиною мисливців-збирачів. Дослідники встановили, що навіть невелике збільшення частки цієї ДНК підвищує шанси дожити до 100 років на 38%. При цьому у жінок із такими маркерами ймовірність довголіття виявилася вдвічі вищою, ніж у чоловіків.
Науковці припускають, що ці гени потрапили до європейського генофонду ще в доісторичні часи та пов’язані з ефективнішим метаболізмом і здоровішим старінням. Автори підкреслюють: це лише перший крок, і подальші дослідження можуть розкрити нові механізми впливу стародавньої ДНК на тривалість життя людини.