Надія Савченко – відома своїми нестримними висловлюваннями екснардепка і військовослужбовиця – порівняла дві ключові наступальні операції України: контрнаступ 2023 року під керівництвом Валерія Залужного і Курську операцію 2024 року, проведену Олександром Сирським. В інтерв’ю на YouTube-каналі ProUA вона розповіла про разючу різницю в підходах обох генералів і ще більшу – у ставленні українців до своїх військових командирів.
Залужний – це був культ, Сирський – тиша і дисципліна
Савченко почала зі спогадів про контрнаступ 2023 року, який, за її словами, відзначався гучним піаром:
“Кричали про це всі з кожної труби. Буданов кричав, кричали всі, кому не треба було кричати. Люди ходили в майках із Залужним, співали пісні. І що? Вийшла велика братська могила”.
Однак Савченко підкреслила, що це не критика генералів. Вона нагадала, наскільки складно проводити такі операції, особливо без значних втрат.
“Я знаю, наскільки важко командиру. Це нерви, розум, фізика – все на межі. Історія не покаже, чи можна було краще”.
Курська операція 2024 року під керівництвом Олександра Сирського, за словами Савченко, пройшла зовсім інакше. Ніяких гучних заяв, піару чи овацій.
“Сирський. Поставили. Без крику, без шуму – Курськ. Де майки з його портретом? Де овації? А нема. Бо в нас сьогодні герой, а завтра – ганьба, зрада, геть”.
“Ми не чіпаємо лише мертвих”
На думку Савченко, українці часто схильні ідеалізувати своїх героїв, але це завжди короткочасно:
“Нашому суспільству постійно мало героїв. Їх завжди хочуть більше, але не чіпають лише тих, кого вже немає”.
Ця думка не лише підкреслює непостійність народної любові, а й натякає на серйозну проблему – наше прагнення до культу особистостей, що не тримається реальності. Савченко різко, але метафорично оголює це явище, ставлячи українців перед дзеркалом їхніх очікувань.
Підсумок: гучні фанфари чи тиша і результат
Слова Савченко – це більше, ніж просто порівняння двох військових командирів. Це влучна критика того, як українське суспільство будує свої очікування і реагує на складнощі війни. Можливо, настав час перестати шукати героїв на футболках і почати підтримувати тих, хто тихо й ефективно робить свою справу?