Поки світова дипломатія шукає шляхи до миру, на полях битв в Україні дедалі частіше лунає іспанська мова. Колумбійські ветерани стали найчисельнішою іноземною групою у лавах Сил оборони, випередив представників багатьох європейських країн. За даними BBC, на боці Києва зараз воює близько 7 тисяч громадян цієї далекої країни, і цей потік лише зростає.
Тільки за останні чотири місяці лави ЗСУ поповнили ще 1200 добровольців із Латинської Америки. Для багатьох досвідчених солдатів, які десятиліттями воювали проти наркокартелів та повстанців у себе на батьківщині, українська війна стала можливістю не лише застосувати свої навички, а й кардинально змінити фінансове становище своїх родин, пише Експерт з посиланням на BBC.
Економіка війни та стандарти НАТО
Колумбійська армія вважається однією з найсильніших у своєму регіоні, адже її підготовка роками велася за стандартами НАТО під керівництвом інструкторів із США. Це робить колумбійців надзвичайно цінними кадрами на фронті: вони знайомі із сучасною тактикою, вміють працювати із західним озброєнням та мають реальний бойовий досвід.
Головними факторами, що штовхають професіоналів через океан, є:
- Фінансова прірва: Місячна виплата в українському війську може дорівнювати річній зарплаті військового у Колумбії.
- Рання пенсія: Колумбійські солдати виходять у відставку вже у 40 років, перебуваючи у розквіті сил, але не маючи перспектив гідного заробітку вдома.
- Курс валют: Слабкість колумбійського песо робить українські виплати за контрактом “космічними” сумами для родин військових.
Більше ніж гроші: побратимство та спільна доля
Попри прагматичні мотиви, на самій передовій психологія бійців змінюється. Ветерани зізнаються, що під шквальним вогнем російської артилерії гроші перестають бути головним стимулом. Боєць на позивний Арабе, який втратив ногу в боях за Україну, розповідає, що справжньою мотивацією стає солідарність із народом, який зазнав агресії.
Багато колумбійців настільки зближуються з українськими побратимами, що планують залишитися жити в Україні після перемоги. Вони зазначають, що відчувають щиру вдячність від місцевого населення та бачать у захисті України боротьбу за справедливість, яка близька кожному воїну, незалежно від того, якою мовою він розмовляє. Україна для них стала другою домівкою, за яку вони готові стояти до кінця.

