Одним із головних джерел напруги у спробах президента США Дональда Трампа завершити війну в Україні залишається Кримський півострів, який кремлівський диктатор Володимир Путін зробив “центром свого національного проєкту”.
Упродовж понад десяти років поспіль американські адміністрації, включно з першою адміністрацією Трампа, засуджували збройне захоплення Криму Росією 2014 року і заявляли, що ніколи не визнають цю анексію, але мало що зробили для того, щоб допомогти Києву повернути півострів, пише The Wall Street Journal.
Тепер же Трамп публічно відмовляється від цієї позиції, заявляючи, що півострів має залишитися у складі Росії заради досягнення мирної угоди після закінчення війни. Президент України Володимир Зеленський, зі свого боку, різко відкинув цю пропозицію, заявивши, що Україна ніколи не визнає юридично окупацію Криму. Це сталося всупереч міжнародному праву. Однак нездатність Заходу твердо цьому протистояти лише підстьобнула апетити Москви, пише ЗМІ.
Окупація Криму – як це було
За кілька місяців від початку Майдану, який призвів до втечі Віктора Януковича, у лютому 2014 року, люди з гвинтівками і у формі без розпізнавальних знаків з’явилися біля російської військово-морської бази в Севастополі.
Українці намагалися не допустити захоплення парламенту Криму, але в ніч на 27 лютого спецпризначенці прорвалися всередину, встановили російський прапор та ініціювали голосування про проведення референдуму про приєднання до Росії.
“Уряд у Києві, який намагався затвердити нову адміністрацію і демотивований Вашингтоном до застосування сили, не віддав чітких наказів своїм військовим у Криму. Це рішення Трамп пізніше піддавав критиці”, – ідеться в матеріалі.
Адміністрація тодішнього президента США Барака Обами обмежилася висловленням невдоволення, закликами до Росії до деескалації та введенням санкцій проти низки російських чиновників. Трамп звинуватив його в тому, що той допустив захоплення Криму, і стверджував, що за його керівництва цього б не сталося.
Крим було передано Україні 1954 року, коли лідер СРСР Микита Хрущов підписав відповідний указ, посилаючись на економічну, територіальну і культурну близькість. У 1991 році, на референдумі про незалежність України, більшість кримчан проголосували за відділення від Радянського Союзу.
Росія ж представила свій “референдум” 2014 року на півострові як “повернення додому” в дусі радянської ностальгії. Спочатку в Криму тривали проукраїнські мітинги. Наприклад, 9 березня, у день народження українського поета Тараса Шевченка, пройшов масовий організований протест. Однак потім активісти почали зникати, згадує викладачка історії з Ялти Ольга Скрипник. Близько 20 активістів, включно з двома її колегами, було затримано.
“Крим був тією відправною точкою, з якої все почалося. Захоплення Криму було тільки першим кроком до повномасштабної війни. Росія не збиралася зупинятися”, – каже жінка, яка залишила Крим у день референдуму.
Росія, своєю чергою, почала активно стирати українську спадщину на півострові: грабувати музеї, знищувати історичні пам’ятки. При цьому посилювалася військова присутність, а разом із солдатами приїжджали російські сім’ї. Були запущені держпрограми з переселення громадян.
Головною вітриною політики Путіна в Криму став міст через Керченську протоку, будівництво якого зайняло два роки. У 2018 році Путін особисто проїхав по ньому на вантажівці.
Готуючись до повномасштабного вторгнення 2022 року, Росія посилила військову присутність у Криму, перетворивши півострів на плацдарм для захоплення Херсонської та Запорізької областей. З 24 лютого з Криму на територію материкової України почали їхати танки. А чорноморський флот РФ обстрілював узбережжя України.
Колишній держсекретар США Майк Помпео 2018 року, під час першого терміну Трампа, підписав “Декларацію щодо Криму”, у якій ішлося: “Росія намагалася підірвати фундаментальний міжнародний принцип: жодна держава не може змінювати кордони іншої силою”. Зараз же Трамп не може точно відповісти, що буде з Кримом надалі.