Станом на 10 червня 2026 року війна між Росією та Україною триватиме довше, ніж Перша світова війна. Той конфлікт також мав завершитися за кілька тижнів. Як і в Україні, бойові дії затяглися, а верхівка командування безглуздо жертвувала життями солдатів у численних безнадійних атаках. У серпні 1918 року союзники застосували нові тактики, щоб прорвати німецькі лінії. Сьогодні, навпаки, Україна не здається, а Росія не знає, як перемогти.
Навіть у диктатурі лідер без чіткої стратегії перемоги накопичує проблеми. Як цінно для себе зрозумів цар Микола II під час Першої світової війни, рано чи пізно настає розплата. Чим більше Путін сьогодні марно жертвує російськими життями, тим серйозніша криза чекатиме його завтра, зазначає Едвард Карр, заступник редактора The Economist.
Корінь проблеми Путіна полягає в тому, що він не здатний здолати Україну на полі бою. Наступ влітку 2025 року — третій і найамбіційніший — зазнав повного фіаско. Тактика Росії полягає в тому, щоб кидати невеликі групи солдатів у зону ураження. Але навіть якщо частина проривається, решта не може скористатися цим проривом. Як тільки війська концентруються, їх знищують.
За рік до середини жовтня кількість російських втрат зросла майже на 60% і становить від 984 000 до 1 438 000 осіб, з них загиблих від 190 000 до 480 000. Можливо, на кожного загиблого українського солдата припадає п’ятеро російських.
“І все ж, протягом літа армія Путіна не змогла захопити жодного великого міста. Росія просувається вперед, але щоб утримати чотири області, які вона називає своїми, знадобиться ще п’ять років. Якщо вбивства триватимуть у темпі 2025 року, загальні російські втрати сягнуть майже чотирьох мільйонів”, — вважає Карр.
Брак успіхів на фронті пояснює, чому Путін завдає ударів по українських містах і критичній інфраструктурі. Він прагне зробити частину України непридатною для життя та зламати моральний дух населення. Росія вже почала говорити про тяжку зиму, яка насувається.
На відміну від цього, глибокі удари України по території Росії можуть змінити погляди частини населення. Опитування свідчать, що 70% росіян заявляють про підтримку війни. Можливо, лише кожен п’ятий із них справді переконаний у цьому. Решта ж просто уникає думок про те, що насправді відбувається. Але, атакуючи нафтову інфраструктуру та аеропорти на тлі падіння економіки та обмежених бюджетів, Україна може змусити росіян зіткнутися з реальністю.
Путін також сподівався, що президент США Дональд Трамп схилить ситуацію на його користь. Відмовившись від життєво важливої американської підтримки, зокрема в галузі розвідки та протиповітряної оборони, Трамп дійсно міг би нав’язати Україні невигідний мир. На початку 2025 року він на короткий час намагався це зробити.
Однак така тактика вже не виглядає ймовірною. “Миротворець” у Білому домі то підтримує, то критикує президента України Володимира Зеленського. Тим часом Європа взяла на себе фінансування України, усуваючи основну претензію MAGA, що Америку нібито використовують. І Трамп, здається, дійшов висновку, що кинути Україну на поталу зруйнує його мрію стати лауреатом Нобелівської премії миру.
Путін, можливо, сподівається на ослаблення європейської рішучості. Грошей, необхідних Україні для продовження боротьби, вистачить лише до лютого, а перспектива появи популістських урядів, менш ворожих до Кремля, вже нависає над континентом. Розділена та нестійка Європа може не забезпечити Україні довгострокову підтримку, необхідну для відновлення після війни.
Але це не те саме, що покинути Україну в розпалі боїв. Те, що Україна є ключем до європейської безпеки, є незаперечним фактом. Якщо Київ впаде, Путін отримає контроль над найбільшою армією Європи та потужною оборонною промисловістю.
“Триває робота над створенням надійного багаторічного механізму фінансування, який виходить за межі конфіскації російських активів. Якщо він буде успішним, Путін зрозуміє, що економіка України може витримати довше, ніж російська”, — додає заступник редактора.
Дехто вважає, що президент Росії вірить у перевагу часу, інакше він уже домовився б про мир. Проте уроки В’єтнаму, Афганістану та Іраку показують, що лідери тримаються за владу в надії, що щось — будь-що — зміниться. Тож скоріш за все, Путін продовжуватиме війну у 2026 році, очікуючи, що його генерали знайдуть нову тактику, Україна вичерпає ресурси, уряд Зеленського зазнає краху або що Трамп чи Європа втратять терпіння.
“Але якщо нічого з цього не відбудеться, Путін отримає страшну розплату. Росія заклала свою економіку, змусила Фінляндію і Швецію вступити в НАТО, підкорилася Китаю і знищила ціле покоління молодих чоловіків. І для чого? Як тільки це питання постане на вустах росіян, світ зіткнеться з новою небезпекою. Путін може прийняти поразку за кордоном і навести терор у себе вдома. Або він може піти на ескалацію”, — підсумував Карр.
Глибокі огляди подій, експертні оцінки, прогнози та розбір ключових тенденцій у політиці, економіці, безпеці й суспільстві. Аналітичні матеріали та авторські висновки — читайте в розділі «Аналітика».