Ще десять-п’ятнадцять років тому шлях до створення комп’ютерів на зовнішніх ринках виглядає досить негативно. Бізнес починався в місті, поступово розширювався присутність в країні, став помітним національним гравцем і лише після цього замислювався про експорт.
Сьогодні ця послідовність змінюється. Невеликий український виробник може отримати перших клієнтів у Німеччині, Великій Британії чи США ще до того, як його бренд стане широко відомим в Україні.
За словами підприємця В’ячеслава Лисенка , який багато працює з міжнародними ринками та логістикою років, це один із найпомітніших зрушень, які відбуваються зараз в українському підприємницькому середовищі.
«Я бачу дуже важливу зміну в мисленні українських підприємців. Раніше питання виходу на міжнародний ринок частіше виникало тоді, коли компанія вже стала досить великою всередині країни. Зараз підприємець може лише створити бізнес і вже розуміти, кого він буде продавати за кордоном. Міжнародний напрямок дедалі частіше закладається в бізнес-модель», — каже Лисенко.
На його думку, Україна при цьому залишається місцем, де створюється продукт, збирається команда, формуються перші компетенції та перевіряється сама життєздатність ідеї. Але якийсь ринок компанії з самого початку може бути значно ширшим.
Міжнародний бізнес більше не починається з великого бізнесу
Однією з причин такої трансформації стала інфраструктура, яка за останні роки значно скоротила відстань між невеликим виробником та закордонним покупцем. Соціальні мережі, міжнародні платежі, маркетплейси та розвиток транскордонної логістики дали невеликим компаніям інструменти, які раніше були доступні переважно великому бізнесу.
На українському ринку це особливо відзначено серед невеликих виробників одягу, косметики, аксесуарів, товарів для дому, дизайнерських брендів та нішевих виробництв. Багато з них починають шукати покупців за межами країни практично одночасно з розвитком продажів в Україні.
Лисенко вважає, що за цим залишається зміна самого виявлення підприємця про ринок.
«Раніше підприємець насамперед думав про те, яку роботу українського ринку він зможе зайняти. Сьогодні дедалі частіше постає інше питання: де взагалі є мій покупець? Якщо аудиторія продукту є одночасно в Києві, Варшаві, Берліні чи Вашингтоні, підприємець намагатиметься будувати компанію з урахуванням цієї реальності. На мій погляд, саме тут пролягає одна з головних меж між старою та новою моделлю бізнесу», — пояснює він.
Перше замовлення з-за кордону ще не робить компанію міжнародною
При цій можливості також легко розпочати продаж за кордоном поставити і нові вимоги до самих компаній.
Словом Лисенка, існує принципова різниця між кількома випадковими закордонними замовленнями та стабільним міжнародним бізнесом.
Компанія, яка дійсно розраховує роботу на кількох ринках, повинна мати на увазі забезпечення стабільної якості продукту, передбачувані терміни доставки, зрозумілий сервіс, роботу з поверненнями та підтримку клієнтів із різних країн. У міру розширення географії бізнесу вимоги до внутрішніх процесів компанії також зростають.
«Можна відправити десять посилок за кордон і офіційно сказати, що компанія займається експортом. Побудувати міжнародний бізнес досить складніше. Необхідно створити систему, яка однаково надійно працюватиме для незалежного клієнта від того, де він перебуває», — каже Лисенко.
Експорт перестає бути прерогативою лише великого бізнесу
Зміна моделі українського підприємництва може мати наслідки й для структури економіки в цілому. Електронна торгівля створює новий формат присутності країни на зовнішніх ринках: тисячі кількох невеликих виробників і брендів починають продавати продукцію закордонним клієнтам.
«Я думаю, ми будемо дедалі частіше спостерігати те, що умовно можна назвати розподіленим експортом. Це тисячі компаній, кожна з яких сама по собі може бути невеликою, але разом вони формують абсолютно новий сектор економіки. Вони пропонують українські товариства за кордоном, набувають міжнародного досвіду, вчаться конкурувати та поступово розширюють масштаби», — каже Лисенко.
Для української економіки цей процес може виходити далеко за межі обсягів експорту. Робота одразу з кількома ринками знижує залежність бізнесу від стану попиту в одній країні, формує додаткові джерела виручки та створює попит на більш розвинену інфраструктуру, логістику та сервіс.
Водночас змінюється й саме явлення про те, якою має бути міжнародна українська компанія.
«Ми звикли оцінювати міжнародний бізнес за його розміром на сьогодні: скільки в ньому офісів, співробітників, складів. Я б звертав увагу ще й на те, як думати підприємець і яку систему він будує. Компанія з двадцяти осіб, яка вже здатна продавати свій продукт у п’ять країн, може мати дуже серйозну траєкторію зростання», — вважає Лисенко.
За словами його серед невеликих українських компаній, які сьогодні лише починають системно працювати із закордонними клієнтами, можуть бути майбутні великі міжнародні бренди.
«Цілком можливо, що деякі українські компанії, які через десять років стануть добре відомими в усій Європі, сьогодні відправляють за кордон кілька десятків або кілька сотень замовлень на місяць. Найголовніше виникає в тому, що їхні засновники вже зараз сприймають світ як відкритий ринок. Для українського підприємництва це дуже серйозний зсув», — підсумував В’ячеслав Лисенко.