Науковці виявили, що потоки рідкого заліза у зовнішньому ядрі Землі під Тихим океаном раптово змінили напрямок. Це відкриття може змінити уявлення про те, як працює магнітне поле нашої планети.
Про це повідомляє Cikavosti.
Дослідники встановили, що приблизно у 2010 році потоки розплавленого заліза під екваторіальною частиною Тихого океану перестали рухатися на захід і різко змінили напрямок, почавши рухатися на схід.
Йдеться про процеси у зовнішньому ядрі Землі — шарі надгарячого рідкого заліза, який оточує тверде внутрішнє ядро. Саме рух цього електропровідного металу формує магнітне поле планети завдяки процесу, відомому як геодинамо.
Магнітне поле Землі захищає її від заряджених частинок Сонця та має важливе значення для навігації, роботи супутників і прогнозування космічної погоди.
Раніше науковці вважали, що великі потоки у зовнішньому ядрі змінюються дуже повільно — протягом десятиліть. Однак нові результати свідчать, що в окремих регіонах такі процеси можуть відбуватися значно швидше.
Для дослідження фахівці проаналізували майже 30 років наземних і супутникових спостережень за магнітним полем Землі — з 1997 по 2025 рік.
Вони використали дані супутників Swarm і CryoSat Європейського космічного агентства, а також німецького супутника CHAMP і данського Ørsted.
На основі цих вимірювань учені змогли відтворити зміни потоків на межі між ядром і мантією. Магнітне поле, яке реєструють на поверхні Землі та з орбіти, дозволяє непрямо досліджувати процеси, що відбуваються глибоко всередині планети.
Моделювання показало, що після різкого розвороту у 2010 році східний потік залишався потужним, однак після 2020 року почав поступово слабшати.
На думку дослідників, це може бути або тимчасовим явищем, або частиною тривалого природного циклу роботи земного ядра.
Науковці також звернули увагу, що зміна напрямку потоків збіглася у часі зі змінами, які окремо фіксують у внутрішньому ядрі за допомогою сейсмологічних і геодезичних досліджень. Це може свідчити про тіснішу взаємодію глибинних шарів Землі, ніж вважалося раніше.
Автори роботи наголошують, що ці процеси не впливають безпосередньо на погоду чи здоров’я людей. Водночас вони поступово змінюють конфігурацію магнітного поля, від якого залежать точність навігації, калібрування компасів, робота супутників і планування космічних місій.
Нові результати ставлять під сумнів попередні уявлення про повільну й стабільну поведінку зовнішнього ядра Землі та можуть допомогти краще зрозуміти взаємодію між ядром, мантією та магнітним полем планети.