Міжнародна група науковців розкрила похмуру таємницю середньовічної Ібіци, провівши генетичний аналіз останків людей, які жили тисячу років тому. Дослідження довело, що популярний курорт був не лише торговим центром, а й осередком небезпечних інфекцій.
Про це повідомляє IndiaDefenceReview, посилаючись на результати аналізу ДНК 13 осіб із середньовічного ісламського цвинтаря Макбара Мадіна Ябіса. Вчені з’ясували, що острів у період між 950 та 1150 роками н.е. був справжнім “плавильним котлом”, де змішувалися народи з різних континентів.
Генетики на чолі з Рікардо Родрігесом-Варелою встановили, що склад населення Ібіци змінювався аномально швидко. Основне змішування генів відбулося близько 869 року н.е. Більшість мешканців мали європейське та північноафриканське коріння, проте двоє осіб прибули з територій сучасного Сенегалу та Чаду.
Аналіз також допоміг ідентифікувати місцевих муладів — людей, які мали лише до 13% африканської крові. Це підтверджує, що іберійське населення приймало іслам значно охочіше та швидше, ніж вступало у шлюби з прибульцями.
Разом із мігрантами на острів потрапляли й біологічні загрози. У зубах померлих дослідники виявили ДНК гепатиту B, парвовірусу та пневмонії. Проте головною сенсацією став перший генетично доведений випадок прокази в ісламській Іберії.
Знайдений штам хвороби виявився ідентичним тим, що лютували у Барселоні та Швеції. Це свідчить про те, що навіть у Середньовіччі Ібіця була тісно інтегрована у світові маршрути, якими подорожували не лише товари, а й смертельні патогени.
