Журнал New Statesman опублікував резонансну статтю Джона Грея, де автор стверджує: військова кампанія Дональда Трампа проти Ірану стала точкою неповернення для США. Замість відродження світового лідерства, Вашингтон на власні очі спостерігає руйнування свого авторитету, а сама «велика операція» перетворилася на марш до геополітичної катастрофи.
На думку автора, Трамп потрапив у стратегічну пастку. Намагаючись заблокувати ядерний потенціал Тегерана, Білий дім отримав дзеркальну відповідь — повну блокаду Ормузької протоки. Іран фактично став арбітром світової нафтової економіки, диктуючи умови проходу суден, що робить його вирішальною силою в регіоні.
Грей зазначає, що статус-кво вже не повернути. Поки американські ресурси спалюються на Близькому Сході, Китай та Росія отримують ідеальні умови для посилення свого впливу. Сі Цзіньпін може поглинути Тайвань без жодного пострілу, а Путін — закріпити важелі тиску в Європі, поки увага Америки прикута до іранського фронту.
Чому це називають «В’єтнамом 2.0»
Метафора «В’єтнам 2.0» означає, що США втягнулися у війну, де неможливо перемогти класичними методами. Це конфлікт, у якому наддержава з найкращою зброєю у світі застрягає в болоті проти ідеологічно зарядженого ворога, який використовує партизанську тактику та проксі-сили.
Як і в 1960-х роках, Вашингтон має тотальну перевагу в технологіях, але не має чіткої «стратегії виходу». Кожен новий удар по Тегерану лише зміцнює іранський режим і виснажує американську економіку. Це війна на виснаження, де США щодня втрачають головний ресурс — свій статус «непереможного» гегемона.
У підсумку, замість зміни режиму в Ірані, Трамп запустив зміну режиму в усьому світі. Америка втрачає роль світового поліцейського, а держави, що десятиліттями покладалися на її захист, змушені обирати між нейтралітетом або пошуком нових союзників серед ворогів Вашингтона.

