Те, що зараз спостерігається в російських соцмережах та закритих опитуваннях, політолог Вадим Денисенко називає кухонною революцією.
Це стан, коли масове невдоволення замикається у чотирьох стінах через тотальний страх. Попри зростання турбулентності, імовірність відкритого повстання наразі мінімальна, адже у суспільства немає ні лідера, ні ідеї, ні відваги кинути реальний виклик силовикам.
Проте за ширмою тиші відбуваються тектонічні зміни. Вперше за роки війни система пройшла точку неповернення через три критичні фактори: обвальне падіння рівня життя, остаточний крах надій на швидку перемогу та повну відсутність будь-якого бачення майбутнього. Кремль фактично розірвав старий суспільний договір, замінивши його правилами абсолютної безправності.
Для звичайного населення єдина роль тепер зводиться до обов’язку жити заради смерті за Батьківщину. Водночас для бізнесу приватна власність фактично скасована, оскільки влада впроваджує масову реприватизацію. Це означає, що будь-яке майно можуть відібрати в момент, коли державі знадобляться ресурси для продовження війни.
Остання зустріч Путіна з олігархами лише підтвердила, що великий капітал остаточно перетворено на обслугу режиму. Бізнесу не надали жодних гарантій безпеки, натомість виставили рахунок. Влада свідомо відмовилася від відносної економічної свободи зразка 2022 року на користь тотального контролю та примусового перерозподілу активів.
Для України це тривожний сигнал, адже ситуація в РФ трансформується не в демократичний протест, а в монолітну диктатуру північнокорейського типу. Режим стає міцнішим у своїй агресії, а єдиною реальною точкою розлому залишається лише табуйоване питання пошуку наступника. Система готується до тривалого протистояння, де ресурси з підвладних викачуються виключно силою.