Вбивство іранського аятоли Алі Хаменеї стало для Володимира Путіна не просто втратою союзника, а справжнім психологічним ударом. Замість гнівних звинувачень на адресу США, Кремль обрав обережну риторику, що видає глибоку параною російського диктатора.
Як повідомляє Politico, події в Тегерані активізували два головні інстинкти господаря Кремля: жагу до виживання та страх повторити долю Муаммара Каддафі.
Смерть соратника як дзеркало майбутнього
Для Путіна ліквідація лідерів, яких він вважав “недоторканними”, завжди була особистою трагедією. Російські аналітики згадують, що смерть Каддафі у 2011 році привела його в лють і стала поворотним моментом у відносинах із Заходом. Тепер, коли ракети дістали Хаменеї в самому серці Ірану, кремлівська пропаганда вже відкрито ставить питання: «Хто наступний?». Олександр Дугін та Володимир Соловйов прямо натякають, що Вашингтон може готувати схожий сценарій і для Москви, інформує The Guardian.
Дипломатія страху та прагматизму
Попри істерику в ефірах пропагандистів, офіційний Кремль поводиться напрочуд стримано. Дмитро Пєсков висловив лише «глибоке розчарування» вбивством Хаменеї, одночасно подякувавши США за зусилля щодо України. Така позиція свідчить про те, що Путін — насамперед прагматик. Він не збирається ризикувати власною безпекою чи успіхами на українському фронті заради помсти за іранського лідера. Головною зброєю диктатора залишається ядерний арсенал, якого не було ні в Каддафі, ні в Хаменеї.
Палацові інтриги страшніші за ракети НАТО
Професор Сем Грін із Королівського коледжу Лондона зазначає, що ядерні боєголовки захищають від зовнішнього ворога, але вони безсилі проти внутрішніх загроз. Путін чудово розуміє, що диктатори з його стажем зазвичай залишають посаду лише у два способи: або під арештом, або в труні. Ізоляція, у якій опинився очільник РФ, лише підсилює підозрілість до власного оточення. Події в Ірані показали, що навіть найпотужніші системи ППО не рятують від точкових ударів, а це робить «палацові інтриги» головним нічним жахом Кремля.
