У Південній Африці виявили найстаріший відомий доказ використання отруйної зброї людиною. Йдеться про наконечники стріл віком близько 60 тисяч років, на яких збереглися сліди рослинних токсинів. Відкриття суттєво змінює уявлення про розвиток мисливських технологій у доісторичних спільнотах, пише LiveScience.
Як повідомляють автори дослідження, опублікованого в журналі ScienceAdvances, вчені хімічно проаналізували 10 кам’яних наконечників стріл зі скельного укриття Умхлатузана. П’ять із них містили залишки повільно дієвих отрут, імовірно, рослинного походження.
За висновками дослідників, ці токсини дозволяли послаблювати здобич і зменшувати час та зусилля, необхідні для полювання. Це відсуває підтверджене використання отруйної зброї мисливцями-збирачами більш ніж на 50 тисяч років у порівнянні з попередніми знахідками.
“Люди здавна покладалися на рослини як джерело їжі та інструментів для виробництва, але це відкриття демонструє навмисне використання біохімічних властивостей рослин”, — заявив провідний автор дослідження, професор лабораторної археології Стокгольмського університету Свен Ісакссон.
Скельний притулок Умхлатузана, досліджений ще у 1985 році, став ідеальним місцем для збереження артефактів епохи Ховісонс-Порт (65–60 тис. років тому). Раніше вчені, аналізуючи 649 знайдених кварцових фрагментів, звертали увагу переважно на сліди клею для кріплення зброї.
Однак у новому дослідженні команда науковців відібрала 10 із 216 наконечників стріл віком близько 60 тисяч років. Саме на цих зразках збереглися мікроскопічні рештки, придатні для детального аналізу.
У п’яти наконечниках з Умхлатузани вчені виявили токсин буфандрін, а в одному зразку також і епібуфанізин. Обидві речовини трапляються в рослинах півдня Африки, а найімовірнішим джерелом отрути вважають рослину Boophone disticha, відому як “отруйна цибулина”.
Хоча немає прямих доказів, що ця рослина росла поблизу укриття 60 тисяч років тому, нині її можна знайти менш ніж за 13 кілометрів від місця розкопок. Аналіз сучасних зразків Boophone disticha підтвердив наявність обох токсинів.
Дослідники також підкреслюють, що використання отрути вимагало складного мислення та планування. Оскільки дія токсину була відкладеною, мисливці мали розуміти причинно-наслідкові зв’язки й заздалегідь прораховувати перебіг полювання.
Раніше найдавнішим доказом застосування отруйної зброї вважали знахідку віком близько 7 тисяч років із печери Крюгера в Південній Африці. Давніші свідчення, зокрема, 24-тисячолітній дерев’яний “аплікатор для отрути” з печери Бордер, залишалися предметом наукових дискусій.
Доцент Йоганнесбурзького університету Джастін Бредфілд, який не брав участі в роботі, назвав відкриття “досить визначним”. За його словами, мисливці-збирачі, ймовірно, використовували просту однокомпонентну отруту, тоді як складніші рецепти з’явилися значно пізніше.
У майбутньому команда планує проаналізувати молодші шари відкладень в Умхлатузані, щоб з’ясувати, чи було використання отруйних стріл сталою практикою або ж ця технологія зникала й з’являлася знову.