Близько 9500 років тому в Центральній Африці навмисно кремували дорослу жінку на відкритому багатті. Це найдавніший відомий доказ кремації на континенті та перший задокументований випадок серед африканських мисливців-збирачів, йдеться на сайті Єльського університету.
Міжнародна команда науковців зафіксувала найдавніше у світі кремаційне багаття з рештками дорослої людини. Кремація відбулася біля підніжжя гори Хора на території сучасної північної частини Малаві. Там громада мисливців-збирачів спалила тіло невисокої дорослої жінки, імовірно, протягом кількох днів після її смерті.
Для реконструкції події дослідники застосували археологічні, геопросторові, судово-медичні та біоархеологічні методи. Зокрема, вони провели мікроскопічний аналіз відкладень багаття та 170 фрагментів людських кісток.
Висновки, опубліковані в журналі Science Advances, свідчать, що соціальна та ритуальна поведінка давніх африканських мисливців-збирачів була складнішою, ніж вважалося. Співавторка дослідження, палеоантропологиня Єльського університету Джессіка Томпсон заначила, що “це не лише найдавніша відома кремація в Африці, це було таке видовище, що нам доводиться переосмислити те, як ми ставимося до групової праці та ритуалів”.
Провідною авторкою дослідження є Джессіка Сересо-Роман з Університету Оклахоми. Вона підкреслила, що кремація була надзвичайно рідкісною практикою серед мисливців-збирачів через значні витрати праці, часу та палива.
Місце Хора 1 розташоване біля гранітного скелястого пагорба, який домінує над навколишньою рівниною. Розкопки показали, що його використовували для поховань від 16 до 8 тисяч років тому.
Кремаційне багаття сильно відрізняється від інших поховань на цій ділянці. Воно являло собою великий шар попелу розміром із двоспальне ліжко з сильно фрагментованими рештками однієї людини.
Аналіз кісток засвідчив, що кремована особа була жінкою віком від 18 до 60 років. Сліди термічних змін вказують, що тіло спалили до початку розкладання, а окремі частини могли бути видалені заздалегідь.
“Дивно, але у багатті не було жодних фрагментів зубів чи кісток черепа. Оскільки ці частини зазвичай зберігаються під час кремації, ми вважаємо, що голову могли видалити перед спаленням”, — заявила біоархеологиня та кураторка відділу еволюції людини в Клівлендському музеї природної історії Елізабет Савчук.
Дослідники підрахували, що для багаття використали щонайменше 30 кілограмів сухостою та трави. Температура полум’я перевищувала 500°C, а вогонь активно підтримували протягом усього процесу.
Кам’яні знаряддя, знайдені серед попелу, могли бути поховальними предметами. Археологічні дані вказують на те, що за 700 років до кремації жінки на тому ж місці була велика пожежа, а 500 років після кремації там палили ще кілька багать, що може свідчити про ритуальне значення місця.
“Чому саме цю жінку кремували, якщо з іншими похованнями так не чинили? У ній, мабуть, було щось особливе, що вимагало особливого ставлення” — підсумувала Томпсон.