Учені вивчили “мумії” динозаврів, стадо яких загинуло від посухи близько 66 мільйонів років тому. Ці мумії зберегли багато особливостей тіла тварин: шкіру, шипи і перші відомі копита у рептилій, повідомляє Science Alert.
Мумії належали виду Edmontosaurus annectens – це качконосі травоїдні, які мешкали на території сучасної Північної Америки. Це одні з найвідоміших динозаврів, оскільки вони досить поширені та добре зберігаються.
Під час нового дослідження вчені з Університету Чикаго вивчили останки динозаврів із “зони мумій”. Це регіон шириною близько 10 кілометрів у штаті Вайомінг з винятковими умовами збереження. І на двох зразках учені помітили щось, чого ніколи не бачили раніше.
Перший із них належав молодій особині віком близько двох років. Це перший великий динозавр, який зберіг свій повний м’ясистий профіль, включно з гребенем, що спускається по шиї та хребту.
Другий належав особині віком від п’яти до восьми років. У неї до зберігся цілий ряд невеликих шипів, які тягнулися від стегон до кінчика хвоста. Деякі з них учені помічали й раніше, але ніколи не бачили цілком.
Але найдивовижніше, що пальці задніх лап Edmontosaurus були вкриті копитами. Це перше свідчення існування копит не тільки в динозаврів, а й рептилій. Їхній вік становить 66-69 мільйонів років, що робить їх найдавнішими відомими копитами у будь-якої тварини.
“Копита, ймовірно, з’явилися ще раніше в юрському періоді в броньованих птахотазових динозаврів (стегозаврів, анкілозаврів), кисть і стопа яких вирізнялися пропорційною будовою і… пов’язані зі слідами з округлими відбитками пальців”, — заявили вчені.
Але з чого ж складаються мумії? Вчені вивчили їх за допомогою оптичного сканування, рентгенівських променів, комп’ютерної томографії та електронних мікроскопів і не виявили жодних слідів органічного матеріалу або відбитків внутрішньої структури.
Натомість, схоже, всі зовнішні структури збереглися у вигляді тонкого шару глини завтовшки менше ніж один міліметр, що утворився внаслідок застигання матеріалу на мікробній біоплівці, яка покривала поверхню туш у міру їхнього розкладання.
І мумії розкривають подробиці смерті тварин. Їхня зморшкувата шкіра, що щільно облягала кістки, вказує на те, що тіла провели на пекучому сонці кілька годин або днів після смерті. Посуха стала причиною смерті принаймні деяких із них. Водночас кожна мумія, схоже, була похована під великим шаром осадових порід, змішаним із брудом і уламками дерев.
“Ці дані підтверджують, що трупи були затоплені паводковими водами на місці загибелі або поруч із ним протягом кількох годин, максимум днів. Ми доходимо висновку, що проміжок часу між смертю і раптовим похованням чотирьох мумій E. annectens у “зоні мумій” становив близько одного-двох тижнів протягом одного сезону”, – заявили дослідники.