У понеділок, 21 квітня 2025 року у Ватикані помер Папа Римський Франциск. Понтифіку було 88 років. Причина смерті папи поки не розголошується, однак відомо, що у лютому 2025 року він був ушпиталений із двосторонньою пневмонією. 23 березня понтифіка виписали з лікарні, однак він пересувався на кріслі колісному та мав дихати через кисневі трубки.
Що роблять у Ватикані після смерті папи та як обирають нового патріарха? Цей процес має давні традиції та глибоке символічне значення для християн усього світу.
Після смерті Папи Римського в Католицькій Церкві розпочинається чітко регламентована процедура, що охоплює період жалоби, підготовки та, зрештою, обрання нового глави Церкви. Першим кроком після констатації смерті Папи є офіційне оголошення цієї звістки. Цим займається кардинал-камерленг Священної Римської Церкви (один з найвищих посадовців Ватикану), який також відповідає за управління справами Церкви в період Sede vacante (вакантного престолу). Після підтвердження смерті проводяться відповідні церковні обряди та готується тіло понтифіка до прощання.
Настає період жалоби, який триває дев’ять днів і називається Novendiale. Жалоба триває дев’ять днів після смерті Папи Римського. Це давня церковна традиція, що включає щоденні богослужіння, молебні та офіційні церемонії в пам’ять про померлого понтифіка. Центральним місцем проведення обрядів є собор Святого Петра, де щодня збираються кардинали, духовенство, дипломати та віряни з усього світу.
Мета Novendiale — не лише молитва за упокій душі Папи, а й гідне прощання з ним як духовним лідером мільйонів католиків. Цей період також є часом підготовки до виборів нового Папи, які відбудуться на спеціальному зібранні кардиналів — конклаві.
Щоденні меси супроводжуються урочистими ритуалами та спогадами про служіння покійного понтифіка. Останній, дев’ятий день, завершується особливою службою, яка символізує завершення жалоби та відкриття нового етапу для Католицької Церкви.
Novendiales слугує не лише релігійною, а й символічною подією, що об’єднує католиків у спільному вшануванні пам’яті та очікуванні нового духовного провідника.Протягом цього часу відбуваються поминальні служби за померлим Папою. В цей період також розпочинаються приготування до обрання нового понтифіка.
Ключову роль у процесі обрання нового Папи відіграє Колегія кардиналів. Саме кардинали, які ще не досягли 80-річного віку на момент початку вакансії Престолу, мають право брати участь у виборах. Вони збираються у Ватикані для участі у Папському Конклаві.
Папський Конклав – це зібрання кардиналів-виборців для обрання нового Папи. Він відбувається у Сикстинській капелі в Апостольському палаці у Ватикані. Процес Конклаву є надзвичайно таємним. Кардинали перебувають в ізоляції від зовнішнього світу, і всі засоби зв’язку заборонені. Це робиться для забезпечення духовної атмосфери та уникнення будь-якого тиску ззовні на виборців.
Вибори Папи відбуваються за чітким регламентом, що включає щоденні голосування, молитви та церемонії, які можуть тривати декілька днів або навіть тижнів. У перший день можливе лише одне голосування, а надалі — по чотири: два зранку і два ввечері.
Якщо протягом трьох днів не вдається досягти згоди, голосування призупиняють на день для молитви. Надалі кожні сім безуспішних турів голосування супроводжуються перервами та зверненнями до старших членів Колегії кардиналів — диякона, пресвітера або єпископа. У разі тривалого безрезультатного голосування кардинали можуть залишити лише двох кандидатів з найбільшою підтримкою або погодитися на обрання Папи абсолютною більшістю голосів.
Процедура голосування складається з трьох етапів: підготовки бюлетенів (pre-scrutinium), самого голосування (scrutinium) та підрахунку результатів (post-scrutinium). Перед вкиданням бюлетеня кожен кардинал дає присягу перед Богом, а сам бюлетень залишається анонімним — на відміну від історичних практик, коли його підписували.
Усі бюлетені зберігаються в спеціальній урні, а після підрахунку голосів спалюються. Саме дим із комина Сикстинської капели сигналізує про результат: чорний — якщо Папу не обрано, білий — якщо нового понтифіка вже обрали. Для уникнення плутанини з 2005 року білий дим супроводжується також дзвонами.
Коли один з кандидатів набирає необхідну кількість голосів, кардинал-декан ставить йому історичне запитання: “Чи приймаєш ти обрання на Верховного Первосвященника?” У разі згоди новообраний Папа обирає собі нове ім’я, яке публічно оголошується з балкона Собору святого Петра.
Перед виходом до вірян новообраний понтифік заходить до так званої “кімнати плачу”, де переодягається у білий папський одяг. Після цього він приймає вітання від інших кардиналів у капелі, а потім з’являється на лоджії собору, щоб дати перше благословення “Urbi et Orbi” — Місту і світу.
Кульмінацією процесу стає історична фраза, яку виголошує кардинал-протодиякон: “Habemus Papam!” — “Маємо Папу!”. Цей момент символізує народження нового духовного лідера для мільйонів католиків у всьому світі.
Історія Католицької Церкви знає чимало прикладів, коли обрання нового Папи займало різні проміжки часу – від кількох годин до кількох років. Тривалість процесу виборів, відомого як Конклав, залежала від багатьох факторів, включаючи політичні обставини, кількість кардиналів та складність досягнення консенсусу. Історія пам’ятає як надзвичайно тривалі, так і рекордно короткі періоди вакансії Святого Престолу.
Найтриваліший Конклав в історії Католицької Церкви тривав неймовірні 33 місяці, або 1009 днів. Після смерті Папи Климента IV у листопаді 1268 року, 18 кардиналів зібралися у Вітербо, щоб обрати його наступника. Проте процес затягнувся на понад два з половиною роки, і лише 1 вересня 1271 року кардиналам вдалося досягти компромісу та обрати архідиякона з Льєжа Тедальдо Вісконті, який прийняв ім’я Григорія X. Затягування виборів було настільки значним, що міська влада Вітербо у червні 1270 року вдалася до неординарних заходів, зачинивши кардиналів у палаці, щоб прискорити прийняття рішення.
В історії Католицької Церкви були і значно швидші випадки обрання понтифіка. Найкоротшим вважається Конклав, який відбувся 31 жовтня 1503 року і обрав Папу Юлія II всього за кілька годин. Досить швидко, вже в перший день Конклаву, був обраний Папа Пій XII. Обрання Папи Іоанна Павла II у 1978 році також не зайняло багато часу – його обрали через два дні після восьми турів голосування.
Крім тривалості самого Конклаву, цікавою є статистика щодо тривалості перебування понтифіків на чолі Католицької Церкви. Найдовше за всю історію, за різними джерелами, керував Церквою Святий Петро – від 34 до 37 років. Серед його наступників найтривалішими були понтифікати Пія IX (31 рік), Івана Павла II (26 років і 5 місяців), Лева XIII (25 років) та Пія VI (24 роки).
На противагу довготривалим понтифікатам, історія знає і приклади дуже короткого перебування Папи на престолі. Найменше змогли покерувати Церквою: Урбан VII – всього 13 днів (у вересні 1590 року), Боніфацій VI – 16 днів, Целестин IV – 17 днів, Теодор II – 20 днів. Ці випадки є скоріше винятками, що підкреслюють непередбачуваність історії.
У XX-XXI століттях відбулося кілька Конклавів, які обирали наступників Святого Петра. Конклав, що розпочався нещодавно (мова про Конклав 2013 року, який обрав Папу Франциска, оскільки текст датується цим періодом), є десятим за цей період. У 1903 році після смерті Папи Лева XIII його наступником став Пій X, обраний за п’ять днів. Його наступника, Бенедикта XV, обрали за чотири дні.
Наступні Конклави XX століття також були відносно швидкими: у лютому 1922 року був обраний Папа Пій XI (за п’ять днів), у березні 1939 року – Пій XII (напередодні Другої світової війни), у жовтні 1958 року – Іоанн XXIII, у червні 1963 року – Павло VI. У серпні 1978 року був обраний Іоанн Павло I, який пробув на чолі Церкви лише 33 дні. Після його смерті, 16 жовтня 1978 року, Папою Римським став Іоанн Павло II, якого обрали за два дні і який очолював Церкву понад 26 років. Останній Конклав, що обрав Папу Франциска, відбувся після зречення Папи Бенедикта XVI, що є надзвичайно рідкісним випадком в історії.
Головні рішення лідерів, дипломатія і геополітика — усе це в розділі «Світ».