Радянський історик Борис Поршньов вірив у те, що загадкові гігантські мавпоподібні звірі, які блукали горами Центральної Азії, були неандертальцями, які пережили льодовиковий період, пише iflscience.com.
Зазначається, що вчений був зачарований повідомленнями про “снігову людину”, і надалі така одержимість призвела його до розробки цієї складної теорії.
Як пише видання, протягом століть повідомлення про “снігову людину” надходили від людей, які живуть у гірській системі Центральної та Східної Азії, включно з Монголією, горами Алтаю та Тянь-Шаню, Сіньцзяном, Ганьсу та Цінхаєм у Китаї та Республікою Тува в Сибіру.
У 1950-х роках Поршньов отримав схвалення від Академії наук СРСР на офіційне дослідження “снігової людини”. 1958 року він очолив експедицію на Памір у Таджикистані в супроводі групи експертів із фольклору, геологів і ботаніків. Зібравши безліч анекдотичних повідомлень про місцеві спостереження, комісія склала 400-сторінковий звіт на цю тему, зробивши висновок, що “снігова людина”, найімовірніше, була реальною і мешкала в регіоні між Тянь-Шанем, Паміром і Монголією.
Зазначається, що звіт пролежав у безвісності десятиліттями, поки невеликий англійський видавець Centre for Fortean Cryptozoology не отримав і не переклав копію від онука Поршнева.
Саме після тієї експедиції Поршньов почав припускати, що “снігова людина” насправді була живим неандертальцем. Найяскравіше його ідея була викладена в книзі 1974 року “Неандерталець усе ще живий”, написаній у співавторстві з дослідником і видатним криптозоологом Бернаром Евельмансом.
Як додали у виданні, багато аспектів теорії Поршнева про неандертальців, які вижили, застаріли. Вчені більше не вірять, що неандертальці були великими, волохатими і тупими тваринами. Вони вважають їх високоінтелектуальним і культурним видом людей, чиї когнітивні навички, можливо, були ближчими до наших, ніж це готові визнати.