Коли 59-річна астронавтка NASA Суніта “Суні” Вільямс повернулася на Землю після 288 днів, проведених у космосі, її зовнішність вразила багатьох. Вона виглядала значно постарілою – ніби за рік її організм пережив десятирічне старіння.
Справа у тому, що довготривале перебування в умовах мікрогравітації справді має серйозний вплив на тіло й мозок людини, пришвидшуючи процеси старіння. Її рекордна місія, яка спочатку мала тривати всього вісім днів, стала не лише випробуванням на витривалість, а й наочним доказом, як космічні умови змінюють організм людини.
Перед польотом Вільямс була відома своїм довгим каштановим волоссям. Навіть Дональд Трамп, згадуючи про її місію, називав її “жінкою з диким волоссям”. Але, повернувшись на Землю, вона з’явилася з майже повністю сивим волоссям.
Хоча можна припустити, що це просто наслідок відсутності фарбування, насправді на цей процес міг вплинути сильний стрес. Дослідження 2020 року показало, що високий рівень адреналіну та кортизолу прискорює втрату меланоцитів – клітин, які відповідають за пігментацію волосся.
Окрім цього, мікрогравітація змінює циркуляцію рідин у тілі, підвищуючи тиск у шкірі голови, що також може впливати на волосся.
До речі, ще у 2007 році Вільямс стала першою людиною, яка пробігла марафон у космосі, використовуючи бігову доріжку на борту МКС. Однак навіть регулярні тренування не змогли повністю запобігти втраті м’язової маси та крихкості кісток.
В умовах мікрогравітації ноги, стегна та хребет не зазнають такого навантаження, як на Землі, що призводить до швидкої втрати м’язової тканини. До того ж, астронавти щомісяця втрачають приблизно 1% щільності кісток – еквівалент року старіння на Землі.
Відсутність сонячного світла також відіграє роль: навіть попри прийом вітаміну D, організм астронавтів не пріоритизує підтримку кісткової маси.
Оскільки в космосі серцю не потрібно працювати проти сили тяжіння, воно слабшає. Зменшується об’єм крові, змінюється її циркуляція, що може призводити до аритмії та навіть утворення тромбів.
Ще одним цікавим явищем є “курячі ноги” – коли через перерозподіл рідин обличчя астронавтів стає одутлим, а ноги, навпаки, виглядають тоншими. Через це більшості астронавтів після повернення потрібен час, щоб знову навчитися ходити.
Вільямс повернулася на Землю помітно схудлою, що є типовим для астронавтів, оскільки в космосі їм часто бракує апетиту. Крім того, стандартний космічний раціон, який складається з зневоднених супів і консервованих страв, не надто привабливий.
За час місії астронавти в середньому втрачають близько 5% жирової маси. Попри це, Вільямс стверджує, що її вага залишилася майже незмінною.
Один із найбільш небезпечних чинників довготривалих космічних подорожей – це вплив радіації. Атмосфера та магнітне поле Землі захищають нас від шкідливого випромінювання, але в космосі астронавти не мають такого захисту.
За шість місяців у космосі людина отримує більше ніж у десять разів вищу дозу радіації, ніж на Землі. Це може призвести до підвищеного ризику розвитку ракових захворювань та нейродегенеративних хвороб, зокрема хвороби Альцгеймера. Дослідження показали, що після повернення з орбіти в астронавтів активізуються механізми відновлення ДНК, що вказує на значне пошкодження клітин.