Близько шести мільйонів років тому відбулася Мессінська криза солоності, внаслідок чого Середземне море перетворилося на величезний солоний басейн. Проте залишається питання, як мільйон кубічних кілометрів солі за такий короткий час опинився на дні моря, пише earth.com, посилаючись на дослідження, яке опубліковане в журналі Nature Communications.
Водночас вченим вдалося досягти прориву у цій загадці. Зокрема вони проаналізували ізотопи хлору, знайдені в солі на дні Середземного моря, та виявили дві різні фази цього інтенсивного процесу випаровування.
Фази висихання і накопичення солі
Зазначається, що перша фаза тривала близько 35 тисяч років. Впродовж цього часу відкладення солі відбувалося лише у східному Середземноморі’ї.
“Це було пов’язано з обмеженням відтоку середземноморської води в Атлантику, в результаті чого на сході утворився басейн, заповнений соляним розчином”, – пояснили у матеріалі.
Друга фаза мала зовсім іншу історію. За менш ніж 10 тисяч років накопичення солі відбулося по всьому Середземномор’ю.
“Швидка випаровувальна подія спричинила настільки різке зниження рівня моря – на 1,7-2,1 кілометра на сході і приблизно на 0,85 кілометра на заході – що Середземноморський басейн втратив до 70% свого загального об’єму води”, – додають у виданні.
Ба більше, зміни такого монументального масштабу не пройшли без сліду. Наслідки вражаючого падіння рівня моря були далекосяжними та не обмежувалися тільки морським середовищем.
Фактори, пов’язані з втратою води в Середземному морі
За словами науковців, локальні виверження вулканів могли бути спровоковані вивільненням тиску на земну кору. Такі виверження можна розглядати як реакцію Землі на швидку втрату такої великої кількості води.
Також така випаровувальна подія могла вплинути на глобальний клімат. Наслідки поширилися назовні, впливаючи на погодні системи у широких масштабах.
“Ці результати вказують на краще розуміння не лише Мессінської кризи засолення, але й того, як екстремальні явища висихання можуть кардинально змінити екосистеми та клімат у глобальному масштабі. В останні моменти цієї кризи солоності рівень моря в Середземному морі був майже на кілометр нижчим за рівень Атлантичного океану. Ця екстремальна різниця призвела до остаточного руйнування Гібралтарської протоки”, – пояснили у виданні.
Втрата води в Середземному морі і морське життя
Крім того, Мессінська криза солоності створила серйозні проблеми для морського життя в басейні Середземного моря. Надто солоні умови були б несприятливими для більшої кількості морських організмів, внаслідок чого б масово вимирали види, які не змогли пристосуватися.
Проте є інформація, яка підтверджує те, що деякі екстремофільні організми, тобто ті, які можуть виживати у високосолоних середовищах, змогли вижити під час такого періоду.
Відновлення середземноморської води
“Колапс Гібралтарської протоки став воротами для Атлантичного океану, що повернувся до Середземного моря. Цей раптовий приплив води поклав край тривалому висиханню, наповнивши басейн Середземного моря і відновивши його рівень води”, – зазначили у матеріалі.
Тому Середземне море з майже сухого, дуже солоного басейну, в якому були товсті поклади солі, знову стало відкритим квітучим морем, до якого з часом повернулися нормальні морські умови та екосистеми.
Кліматичні виклики сучасності
Дослідження Мессінської кризи засолення свідчить про те, що людство має розуміти поточні та майбутні зміни у навколишньому середовищі. Завдяки цій події стає зрозуміло, як швидкі геологічні та гідрологічні трансформації можуть спричинити каскадний вплив на клімат, екосистеми та навіть тектонічну активність.
“Сучасні занепокоєння щодо підвищення температури, зміни характеру опадів і дефіциту води перегукуються з деякими кліматичними порушеннями, які, можливо, були відчутні під час кризи. Вивчаючи цю історичну подію, вчені підкреслюють важливість глобальної співпраці та сталого управління ресурсами для пом’якшення впливу екологічних викликів, що насуваються, як на природні системи, так і на людське суспільство”, – зауважили в earth.com.
Завдяки цьому дослідженню науковці наголосили на вивчення минулої геологічної діяльності для того, аби приймати рішення, які б захищали людей та довкілля від природних катастроф.