Вугледар довелося залишити через тотальне панування Росії в повітрі, вважає військовий оглядач Олександр Коваленко. Дев’ять місяців захисники міста провели під постійними бомбардуваннями з боку ворога — це зробило втрату міста неминучою.
Чому ми не змогли відстояти Вугледар?
Саме це питання ставлять найчастіше і ставитимуть ще кілька днів. Втомився на нього відповідати, тому напишу для розуміння.
У нинішніх умовах втрата Вугледара була неминучою, хоча запобігти їй можна було. Але не все залежало в цій ситуації тільки від нас.
Вирішальна битва за Вугледар почалася не 20 вересня 2024 року, коли передові підрозділи РОВ по трасі 0532 впритул підійшли до східної частини міста, а набагато, набагато раніше. Січень 2023-го — початок наступу на Новомихайлівку та формування північного флангу з виходом через Костянтинівку на трасу 0532.
Дев’ять місяців тому РОВ почали наступ, метою якого був вихід на 0532 і, фактично, до Вугледара. Саме тоді битва й почалася.
У ворога була кількісна перевага в особовому складі, техніці, артилерії, але ключову роль зіграла авіація. Домінування тактичної авіації в повітряному просторі та відсутність ефективної протидії призвело до того, що лінії оборони, рубежі, позиції щодня засипали не тільки реактивними снарядами та ствольною артою, а й КАБами та НАРами.
Дев’ять місяців РОВ методично перемелювали наші позиції і повзли до своєї мети — до 0532, втрачаючи десятки тисяч солдатів, тисячі одиниць техніки, але маючи беззаперечний і дієвий козир — авіацію.
Коли почалася генеральна битва за Вугледар, місто буквально стирали з лиця землі ударами КАБ, 24/7, воно стало епіцентром застосування цих засобів ураження. Утримання жодної з локації в місті не уявлялося можливим за настільки інтенсивних ударів 250, 500 і 1 500-кілограмовими бомбами.
Змогли б відстояти Вугледар? Так. Якби російська авіація виявилася недієздатною і боялася б сунутися в наш повітряний простір, або частина її бойових літаків, Су-25, наприклад, просто фізично не змогли б долітати до лінії зіткнення. Якби російським літакам довелося злітати з авіабаз на території Росії за межами 300-кілометрової зони від кордону з Україною, то 80% ударних засобів, задіяних в українському повітряному просторі, просто до нього не долітали б! Можливість оперування в такому радіусі залишалася б здебільшого у Су-34 і Су-35, водночас із неповним бойовим навантаженням.
Якби РОВ позбулися 80% підтримки своєї авіації, то сьогодні ми б обговорювали на окупацію Вугледара, а те, як РОВ успішно збагачують своїми тілами Калинів кар’єр або як загрузли біля Широкої балки…
Але з добре всім відомих причин цього не сталося, а безкарне панування тактичної авіації РОВ триває.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.