Акули не такі вже й мовчазні: вчені вперше зафіксували звуки, що видаються рифовими акулами

Довгий час вважалося, що акули не здатні видавати звуки. Вони покладаються на тишу, щоб залишатися непоміченими під час полювання або уникати хижаків.

Проте нове дослідження, опубліковане 26 березня в журналі Royal Society Open Science, вперше задокументувало звуки, які можуть навмисно видавати акули.

Дослідники зафіксували виразні клацання у молодих рифових акул (Mustelus lenticulatus), які мешкають біля берегів Нової Зеландії. Випадкове відкриття сталося під час поведінкових експериментів у морській лабораторії Лі Оклендського університету, коли вчені короткочасно тримали тварин під водою. Усі 10 досліджуваних акул видали схожі звуки.

“Це може бути реакція на стрес або загрозу”, — припустила Каролін Нідер, провідна авторка дослідження та науковий співробітник Океанографічного інституту Вудс-Гоул.

Спершу клацання лунали під час перших маніпуляцій, але з часом припинилися, що може свідчити про зниження рівня тривоги у тварин. На думку вчених, у дикій природі такі звуки могли б допомогти молодим акулам відволікти хижака і втекти.

Механізм утворення клацань поки не встановлений. Акули не мають плавального міхура — органа, який багато інших риб використовують для створення звуків. МікроКТ-сканування та 3D-реконструкція також не виявили спеціалізованих органів для звуковидобування. Дослідники припускають, що звуки можуть виникати внаслідок змикання зубів, адже у рифових акул вони широкі та розташовані у щільних пластинчастих рядах.

Кожне клацання тривало приблизно 48 мілісекунд, а іноді сягало гучності понад 155 децибелів — що можна порівняти з пострілом із дробовика. Близько 75% звуків були одиночними, решта — подвійними. Часто клацання супроводжувалися м’яким похитуванням тіла, іноді — не супроводжувалися жодним помітним рухом.

Поки невідомо, чи це навмисна поведінка, чи побічний ефект стресу. Дослідники зазначають, що ці звуки навряд чи слугують способом комунікації між акулами, оскільки їхній слух пристосований до нижчих частот. Натомість деякі хижаки, як-от новозеландські морські котики, можуть сприймати високочастотні звуки — і клацання могли б діяти як засіб відлякування.

У науковому світі вже відомо, що кілька видів скатів і ковзанів — родичів акул — теж клацають, коли відчувають загрозу. Такі звуки вважаються сигналами лиха або попередження.

На думку Нідер, майбутні дослідження мають зосередитися на споріднених видах акул, щоб з’ясувати, наскільки поширена ця здатність серед хрящових риб.

“Це відкриття змінює уявлення про “мовчазність” акул”, — зазначив біолог Едріан Гаттеридж з Групи фахівців з акул МСОП, який не брав участі в дослідженні. — “Але потрібно ще багато вивчити, щоб зрозуміти, що саме означають ці звуки”.