Ізраїль та Іран опинилися у стані відкритого протистояння, яке перетворюється на боротьбу за витривалість.
Як пише The Sunday Times, на цьому етапі перевага залишається на боці Ізраїлю, однак чим довше триватиме конфлікт, тим серйозніше випробування чекатиме обидві сторони, включно із союзниками Тель-Авіва — насамперед Сполученими Штатами Америки.
Упродовж другої ночі операцій десятки ізраїльських винищувачів діяли над Тегераном, демонструючи перевагу Ізраїлю у повітрі та безсилля Ірану. Ці удари продовжили попередні атаки, під час яких 220 літаків вдарили по зенітних ракетних установках, ядерних об’єктах, високопосадовцях і науковцях, пов’язаних із оборонною сферою Ірану.
Паралельно в Ірані діяли агенти Моссаду, які запускали безпілотники по дальньобійних ракетах, що готувалися до можливого удару у відповідь. За два десятиліття ізраїльська розвідка створила в Ірані потужну агентурну мережу, здатну отримувати інформацію з десятків джерел всередині режиму і проводити операції на місці. У попередніх ліквідаціях іранських ядерних вчених брали участь проксі-сили з числа місцевих агентів, зокрема представників меншин, таких як белуджі.
Під час операцій минулої п’ятниці ізраїльські агенти всередині Ірану також застосували безпілотники та далекобійне протитанкове озброєння для знищення баллістичних ракет, підготовлених до запуску.
У перші 48 годин конфлікту Іран відповів запуском хвилі дронів, які всі були збиті, а також залпом із 200 балістичних ракет. За даними Ізраїлю, внаслідок обстрілів загинули троє людей, ще 60 отримали поранення. Іранські ЗМІ водночас повідомляють про десятки загиблих у своїй країні.
Ключове питання нині полягає в тому, хто з учасників конфлікту зможе витримати більші втрати. Наразі Ізраїль має явну перевагу, здатен завдавати серйозних ударів по Ірану та може знищувати стратегічні об’єкти, такі як нафтотермінали. У разі крайньої ескалації — навіть застосувати власний ядерний потенціал.
Іран у відповідь може лише збільшувати кількість ракетних атак, проте ефективність його ракет нижча, ніж в Ізраїлю. Крім того, чимало ключових ізраїльських об’єктів розташовані в захищених підземних укриттях.
Якщо Іран спробує атакувати економічну інфраструктуру Ізраїлю — електростанції чи нафтопереробні заводи — це спровокує ще жорсткішу відповідь з боку Тель-Авіва. А удари по американських цілях у Перській затоці, якими погрожують іранські лідери, лише викличуть пряме втручання США. Це дасть американцям підстави залучити важкі стратегічні бомбардувальники B-2, здатні знищувати бункери.
На даний момент американські військові лише допомагали відбивати іранські атаки, використовуючи авіацію та кораблі, проте самостійних ударів по Ірану не завдавали.
У міру розвитку конфлікту ефективність ізраїльських ударів може знижуватися: частина цілей уже знищена, іранські війська перегруповуються, а ракетні системи стають мобільнішими. Захід добре пам’ятає досвід війн в Іраку, де знищення мобільних ракетних установок було серйозною проблемою.
Також існують сумніви щодо ефективності ударів Ізраїлю по ядерних об’єктах Ірану, адже більшість із них розташовані глибоко під землею. Наприклад, удари по центру збагачення урану в Натанзі вважаються успішними, але залишаються підземні об’єкти у Фордо та Ісфахані.
Обидві сторони мають обмежені запаси високотехнологічної зброї: Ізраїль — бомб для знищення бункерів та ракет-перехоплювачів, Іран — найефективніших ракет. Після вичерпання цих запасів визначальним стане саме вміння витримати затяжне протистояння. У цьому контексті авторитарний режим Ірану потенційно має певну перевагу.
Успішні удари Ірану по ключових об’єктах Ізраїлю могли б підняти бойовий дух іранців. Так само і захоплення ізраїльського пілота стало б для Тегерану серйозною пропагандистською перемогою.
Ситуація набуває ще більшої напруги з огляду на можливість масштабної відповіді за участю союзників Ірану в так званій «осі спротиву»: “Хезболли” в Лівані, хуситів у Ємені та ХАМАС у Секторі Газа. І це ще до потенційного застосування Іраном власного значного арсеналу балістичних ракет.
Однак уряд Беньяміна Нетаньяху зумів змінити розклад сил. Палестинські бойові формування були фактично розгромлені під час жорсткої операції в Газі, а “Хезболла” зазнала значних втрат у ході наступу, що стартував у вересні 2024 року зі складної спецоперації із використанням підірваних пейджерів.
Запуск Іраном сотень ракет і дронів наступного місяця завдав Ізраїлю обмежених збитків, але у відповідь ізраїльські удари серйозно ослабили систему ППО Ірану. У підсумку, важкий рік завершився навіть падінням режиму Башара Асада в Сирії — ключового союзника Ірану в регіоні.
Таким чином, до кінця минулого року для Ізраїлю відкрилося «вікно можливостей». Проксі-мережа Ірану була суттєво зруйнована, обороноздатність Тегерана ослабла, але обидві позиції можуть бути відновлені. Нетаньяху усвідомлював, що час грає проти нього, адже Іран міг накопичити ще більше запасів високозбагаченого урану, наближаючись до створення ядерної зброї.
Інавгурація президента Дональда Трампа додала новий елемент до конфлікту. Стало зрозуміло, що він намагатиметься дипломатичним шляхом повернути Іран до обмеженої ядерної угоди — попри те, що саме він розірвав таку домовленість десять років тому.
Останні місяці перетворилися на складну дипломатичну гру на трьох рівнях: Трамп намагався примусити Іран до переговорів, водночас тиснув на Нетаньяху, щоб той утримався від ударів, а Іран затягував час, продовжуючи збагачення урану.
Небезпека цієї гри у дипломатичний покер посилюється суперечливими заявами з боку адміністрації Трампа. Так, спецпредставник Стив Уїткофф спочатку запропонував дозволити Ірану продовжити збагачення урану для мирних цілей, однак пізніше відмовився від цієї ідеї.
Після ізраїльського удару у п’ятницю державний секретар США Марко Рубіо поспішив дистанціювати Вашингтон від атаки. Через кілька годин президент США написав у соціальних мережах: «Я давав Ірану шанс за шансом укласти угоду… Іран повинен домовитися, поки ще не пізно».
Ірансько-американський аналітик Реза Акбарі підсумував позицію ЗМІ Ірану: «Переговори були використані США та Ізраїлем як прикриття для нападу на нас. Це була лише багатомісячна координація між Трампом і сіоністським режимом».
Таким чином, незалежно від того, чи Трамп особисто ініціював ці події, чи діяв під тиском Нетаньяху, в Ірані переконані, що США є співучасниками конфлікту. Обіцяні удари у відповідь по американських базах наразі є одним із ключових інструментів ескалації.
Хоча дипломатична логіка спонукає повернутися до переговорного процесу, Ізраїль також усвідомлює, що досягти виключно військової перемоги не вдасться. Водночас уражене національне самолюбство Ірану створює додаткову нестабільність. Керівництво Ірану, ослаблене втратами останніх днів, не готове до поступок, на які розраховують Трамп і Ізраїль.