Курською операцією Збройні сили України перетворили війну на виснаження на війну маневру з масованим раптовим вторгненням. Про це у своїй статті для Foreign Policy пише військовий історик Лючіан Стаяно-Деніелс.
За його словами, систематичне руйнування ЗСУ мостів через річку Сейм дає зрозуміти, що вони планують оточити російські війська та захопити нові території на Курщині, “і якщо українцям це вдасться, вони можуть або закріпитися в російській буферній зоні вздовж кордону, або просунутися далі на північ”.
Водночас експерт проводить паралелі з трьома подібними військовими операціями епохи середньовіччя та раннього Нового часу:
- Кампанія, що передувала битві при Кресі під час Сторічної війни;
- Конфлікт між Швецією та Данією наприкінці Тридцятилітньої війни;
- Напад армії Священної Римської імперії на Померанію.
“Однією з важливих цілей рейду на територію ворога є його приниження. Вторгнення, подібне до Курська, демонструє, що ворог не може виконувати одну з основних функцій уряду — забезпечення безпеки — на власній території. Запанікований і розлючений ворог тепер може приймати необдумані, контрпродуктивні рішення”, – пише автор.
На його думку, якщо вторгнення на територію супротивника має відповідні цілі і здійснюється з підготовкою та хистом, воно зазвичай є успішним. Але операція може провалитися, якщо не використовувати цей успіх.
“Як і в минулому, військовий контекст також часто формується політичними рішеннями. Як і всі коаліції, Україна та її західні прихильники, перш за все Сполучені Штати, змушені були досягти обмежувальних компромісів. Як і в усіх коаліціях, їхні політичні цілі не повністю збігаються. Минулі війни пропонують зловісні попередження, але побачимо, чи відсутність повної підтримки США фатально обмежить Україну”, – резюмує Стаяно-Деніелс.