В Україні 14 березня відзначається День добровольця. Свято на честь українських добровольців, які встали на захист України, запровадили у 2017 році.
Про те, як добровольці змінили хід російсько-української війни, розповіли учасники бойових дій. Про це повідомляє Експерт з посиланням на 24 канал.
Що потрібно знати про добробати?
14 березня 2014 року з Майдану Незалежності у Києві перші добровольці вирушили на тренувальну базу в Нових Петрівцях під Києвом. Перший добровольчий батальйон носив ім’я свого керівника – генерал-майора Сергія Кульчицького.
Потім на Дніпропетровщині з’явився добровольчий батальйон «Дніпро-1». В лавах ЗСУ був сформований в основному з мешканців Луганської області добровольчий батальйон «Айдар». Потім сформувався батальйон «Азов». Ще в Харкові створили добробат «Харків», також з’явилися добробати «Львів», «Чернігів», «Слобожанщина» і багато інших.
До них додалися і добровольчі підрозділи Національної гвардії та Збройних сил України. Так, наприклад, були сформовані такі підрозділи, як «Карпатська Січ» та «Донбас».
Поступово сформувались 32 батальйони територіальної оборони.
Влітку 2014 року почали активно працювати у зоні бойових дій бійці Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» та батальйону ОУН.
У перші роки війни бійці Збройних сил пліч-о-пліч воювали із представниками різних добробатів. Згодом вони прийняли до своїх лав низку добровольчих підрозділів. Ще частина добробатів влилась у батальйони, які контролювало МВС.
«Добровольчий досвід дуже багато дав. Ставлення до особового складу, один до одного, до амуніції у добровольців інше – більш якісне та сумлінне. Служба в добровільному батальйоні вбиває у тобі совкові армійські фішки. Коли добровольці пішли в регулярну армію – опір командирів був колосальним. Але все одно ось цей добровольчий дух в армію просочився», – каже військовослужбовець ВМС, який встиг повоювати і у добробаті, Ігор Руляк.
Чому були потрібні добровольці?
Командир гаубиці, військовослужбовець Володимир Іванов підкреслює, що добровольці і волонтери були тим фактором, який росіяни не врахували, починаючи наступ на Україну.
«Росіяни би відтяпали весь Південь, аж бігом, якби не та кількість безбашенних людей, які кинули все і поїхали воювати за свою країну. Вони не врахували ту величезну кількість людей, які кинули всі свої справи, аби возити харч та допомагати тим, хто поїхав воювати», – каже він.
Колишній командир одного зі взводів батальйону «Донбас» на псевдо «Овод», додає, що добровольці на початку збройної агресії проти України стали вагомо фактором успішного спротиву. Навіть попри те, що їм вкрай бракувало досвіду.
«Тоді Збройні сили не встигали орієнтуватись. Підрозділи, які вийшли на оборону – ще ж потрібно пам’ятати, що не всі на неї вийшли – вони не могли закрити собою всю лінію наступу. Добровольчі батальйони їх дуже підтримали. Крім того, добровольці стали тим запалом, який був потрібен Збройним силам – кадрові військові подивились, як воюють добровольці і самі стали набагато краще та результативніше підключатись і працювати», – каже ветеран.
Якими були добровольці на початку війни?
Іванов підкреслює, що важливо пам’ятати: добровольці були не лише у добробатах.
«Добровольці – це не тільки добробати. Це всі ті, хто ішов до військкоматів у першу-другу хвилю мобілізації. У Збройних силах добровольців теж було дуже багато», – каже він.
Ветеран «Донбасу» Володимир Гунько згадує, що коли у перший період мобілізації 2014 року прийшов у військкомат, там черга була десь із півсотні людей.
«Від вісімнадятирічних, які армії ніколи не бачили, і до дідульок-пенсіонерів. У військкоматі записали мої особисті дані, сказали, що викличуть, якщо я буду потрібний. Я був непотрібний. Потім вже наприкінці травня, коли оголосили набір до «Донбасу», мені ще раз прийшла повістка. Але я для себе подумав, що краще піду в «Донбас». Там тоді прошарок людей був таких, дуже патріотично налаштованих. У когось свій бізнес, хтось приїхав з-за кордону, аби відстоювати незалежність тої країни, в якій вони давно не жили», – розповідає боєць.
Саме ці добровольці – зі Збройних сил та добровольчих підрозділів – зупинили гібридну війну. Стикнувшись із опором добровольців, Росія відмовилась від гібридної війни і почала у серпні 2014 року вводити свої регулярні військові підрозділи», — наголошує Іванов.
Першим помітним широкому загалу вторгненням російської армії стали бої за Іловайськ. Згодом таких вторгнень було ще багато. Настільки, що українські військовослужбовці почали розказувати, що Донбас став місцем навчання та тренування для російських силовиків. Але Іловайськ став першою критичною точкою.
«Іловайськ – це просто така критична точка, у якій було настільки багато втрат, що всі звернули на неї увагу. Хлопці, які пішли воювати, які були в Іловайську, розуміли, що вони ідуть в один кінець. Але їх не потрібно жаліти. Вони себе не жаліли. Вони розуміли, що залишили бізнес і дім; хтось залишив машину другу, аби той її продав у разі чого і гроші віддав сім’ї. Це – найкращі хлопці. Їх історії – про самопожертву і відповідальність. Вони зробили пожертву заради майбутніх поколінь», — каже воєнний фотограф Макс Левін, який у 2014 році разом з українськими військовими виходив з оточення.
Хоча, насправді, до числа найкращих можна віднести багатьох добровольців, які на початку війни долучились до лав захисників України.
«Крутих хлопців, дійсно крутих, було дуже багато. Круті хлопці були в Іловайську. Вони були на Саур-Могилі, тримали ту голу висоту і терпіли обстріли з російської території, не маючи змоги їм відповісти чи відійти на якісь укріплені позиції, щоб дати достойну відсіч росіянам, які перетинають кордон. Такі хлопці були в аеропорту. Такі хлопці були в Дебальцевому. Коли згадуєш цих людей – кожен хлопець по-своєму унікальний був. Кожен був особистістю», – каже Гунько.