Учені пропонують запустити в атмосферу алмазний пил на суму 200 трильйонів доларів

Серед усіх ідей, покликаних урятувати нас від глобального потепління, ця, мабуть, найдорожча. Поряд із крейдою та діоксидом сірки науковці пропонують новий матеріал для розпилення в атмосфері, щоб відбивати сонячне світло назад у космос, охолоджуючи цим планету. Але якщо ми не готові запустити в небо навіть кальцій, то припускати, хто хтось погодиться перетерти в порох алмази, взагалі немає сенсу.

Нова ідея

Насправді річ не у тім, чи є ця ідея здійсненною або навіть гарною сама по собі. Скоріше, її цінність полягає в тому, щоб серйозно зважити всі наші можливості, коли ми дивимось в обличчя незворотній екологічній катастрофі. Стаття з детальним оглядом “алмазного” підходу в боротьбі з потеплінням з’явилась на Geophysical Research Letters.

Уся суть полягає в тому, щоб розпилювати близько п’яти мільйонів тонн алмазного пилу в атмосферу щороку, щоб охолодити нашу планету до значень доіндустріальної епохи, коли екосистеми були стабільні й не страждали від зміни клімату.

Проблема в тому, що займе це аж 45 років безперервних “ін’єкцій” і коштуватиме майже 200 трильйонів доларів. Тож навіть якщо хтось і погодиться відкинути страхи перед сонячною геоінженерією, нам потрібно буде вирішити, що нам цінніше: виживання планети чи гроші.

Якщо ми вже згадали про геоінженерію, то варто пояснити, що більшість учених дуже бояться цього методу. Він не вивчений, ніколи не застосовувався, а його наслідки настільки непередбачувані, що не можуть бути змодельовані навіть на найпотужніших суперкомп’ютерах світу. Поки одні науковці лобіюють експерименти в цій сфері, інші бояться, що розпилення аерозолів чи крейди призведе до циклічного самопідтримуваного процесу похолодання, який навпаки заморозить усе довкола.

Тут варто зазначити, що діоксид сірки викидають вулкани, тож насправді в нас є деякі натяки на те, чим це може обернутися (так, похолоданням, як показує приклад супервулканів далекого минулого), але сучасні виверження продукують в рази менше аерозолю, ніж пропонують розпилити вчені, й роблять це один раз, а не протягом років. Тож це все одно недостатній доказ.

Чому саме алмази

Хоча сірка була б значно дешевшим варіантом поряд із деякими іншими аерозолями-кандидатами, особливо алмазним пилом, у цьому новому дослідженні вчені провели цікаве моделювання поведінки всіх запропонованих досі матеріалів, показавши, чому їхній варіант є найкращим.

Загалом 3D-симуляції перевірили шість речовин – як вони коагулювали (злипалися) і як довго залишалися в атмосфері. З’ясувалося, що сильна коагуляція призводить до того, що тепло затримується в згустках замість того, щоб відбиватись у космос. Частинки повинні лишатися відокремленими одна від одної, щоб увесь план не мав зворотного ефекту. До того ж аерозолі повинні протриматись у верхніх шарах атмосфери достатньо довго, щоб увесь план спрацював.

Біда в тому, що такі матеріали, як крейда і сірка злипаються. Однак алмази – ні. Сірка була другою найгіршою з усіх кандидатів, а також була схильна до утворення кислотних дощів. Тому дослідження пропонує звернути увагу саме на подрібнені в порох дорогоцінні камені, оскільки вони продовжують вільно ширяти в небі, лишаючись там достатньо довго, й не зв’язуються з іншими хімічними елементами.

Не все так просто

Попри все сірка наразі лишається найпривабливішим варіантом для вчених, оскільки вона “практично безкоштовна”, каже інженер з Корнельського університету Дуглас МакМартін, чия робота була процитована в дослідженні.

Він також згадує, що ми можемо дослідити вплив розпилювання сірки у великих масштабах через виверження вулканів, а оскільки це газ, його легше розсіювати за допомогою літаків, ніж важке корисне навантаження алмазів.

Судячи з останніх дискусій і підписаних петицій проти сонячної геоінженерії, ми продовжимо повільно піджарюватись на власній планеті, будучи не в змозі зробити хоч щось дійсно дієве для обмеження потепління. І такі ідеї, як ця, залишаться лише на сторінках наукових журналів.