США та Іран ведуть переговори про “політичне припинення вогню”

Вашингтон і Тегеран ведуть переговори про укладання неформального пакту, спрямованого на запобігання подальшій ескалації між двома країнами. Деякі офіційні особи в Ірані називають його «політичним припиненням вогню», пише haggin.az

Іранський кейс у нинішніх умовах бурхливого, на наших очах світу, що змінюється, стає для Вашингтона «валізою без ручки» і постійно займатися ним часу немає, інші пріоритети підтискають, і відмовитися від нього неможливо, оскільки він стосується не лише США, а й його союзників.

Це як у комп’ютерній стратегії – актуальні зовсім інші завдання, але ти не можеш приступити до повноцінного їх вирішення, доки не купірував одну не надто важливу проблему. А без цього просуватися вперед не можеш – і твій розвиток зупиняється. Причому, за умовами гри, заплющити очі на цю проблему, зробити вигляд, що вона не дуже тобі і заважає – не виходить.

Тегеран демонстративно нарощує запаси високозбагаченого урану, з кожним днем стає ближче до створення власної бомби, постачає Росії безпілотники для використання в Україні, не знижує обсяги допомоги своїм проксі та жорстоко пригнічує внутрішньополітичні протести. Логіка поведінки іранського режиму, створюється враження, виглядає так: «Ви оголосили нас ізгоями – тепер дивіться, як ізгої поводяться».

Є спокуса назвати цю політику успішною, мовляв, творять, що хочуть, і ніхто їм не указ – але насправді жодних успіхів немає, є повна нераціональність, яка б’є, насамперед, за самим Іраном та його населенням логіка. Щоправда, у Тегерані намагаються цього не помічати, мліючи від власної ілюзорної «величі на міжнародній арені».

Проблема в тому, що американці, за всієї їхньої наддержавності, сьогодні не в змозі воювати одразу на двох фронтах – протистояти російському вторгненню в Україну і приводити Іран до нормальності та відповідальності. У них і без того інших проблем, що теж потребують оперативного вирішення, більш ніж достатньо. Тому, що стосується Тегерана, їм доводиться шукати тимчасові рішення. Нехай і не найкращі, але все ж таки краще, ніж нічого.

Так і виникла, так зараз і втілюється в життя шляхом непублічних переговорів за посередництва того самого Омана, ідея «тимчасового пакту». Цілком точно охарактеризованого як «пакт про політичне припинення вогню». Який носитиме неформальний характер і стане не повноцінним дипломатичним документом, а набором домовленостей, яких обидві сторони начебто мають дотримуватися.

Бажання американців у цьому пакті цілком зрозумілі – досить помірні. Тегеран візьме на себе зобов’язання не збагачувати уран вище рівня 60% і продовжить співпрацю з інспекторами МАГАТЕ. Він також обмежить – зауважу, обмежить, а не припинить – атаки своїх проксі на контингенти США в Сирії та Іраку, утримається від продажу балістичних ракет Росії. І звільнить трьох ірано-американських ув’язнених, яких США називають “незаконно затриманими”. Нічого надприродного, нічого, що вимагало б від Тегерана «ламати» себе, йдучи всупереч декларованим принципам.

Іран, у свою чергу, в рамках пакту може очікувати, що американці не посилюватимуть санкції проти нього і відмовляться від спроб ввести проти нього нові санкції з боку ООН. І, вишенькою на торті, у Вашингтоні говорять про готовність розморозити частину іранських активів, використання яких буде обмежено гуманітарними цілями.

Що вже приховувати – виграш Ірану у разі укладання з ним подібного «скромного пакту» виглядає набагато менше, ніж отримують США. Очевидно, американська сторона зробила це навмисно, а насправді у неї в кишені давно лежить список додаткових поступок, який оголошуватиметься поступово, у міру продовження торгу. Що цілком логічно, оскільки «оголосіть весь список, будь ласка» — це не для переговорів із Тегераном, який кожну спробу домовитися з ним сприймає як слабкість і можливість видоїти інший бік насухо.

Отже, проект «скромного пакту» запропоновано і попередні переговори пройшли. М’яч тепер на боці Ірану. І перша реакція з Тегерана начебто викликає оптимізм: аятола Алі Хаменеї заявив цього тижня, що він може схвалити угоду із Заходом, якщо ядерна інфраструктура Ірану залишиться недоторканою. А також сказав про те, що іранська сторона має підтримувати бодай деяку співпрацю з міжнародними ядерними інспекторами.

Але оптимізм може виявитися передчасним. У Тегерана у кожному слові десяток потаємних смислів. І стільки ж застережень щодо того, що він вкладав у те чи інше слово. Тому подальші переговори мають абсолютно рівні шанси як на успіх, так і на повний провал.